Читати книгу - "Убити дракона, або Тут росте малина?, Володимир Воробей"

Частина 3.

Частина 3.

Пітьма важким покривалом накрила непривітну землю Загір'я. Колький, дмухаючий їдким пилом вітер безжально хльостав обличчя трьох молодих орків. Стискаючи важкі, наїжачені залізними шипами кийки, вони пильно вдивлялися у високий фортечний мур замку намісника Торки.

Мовчазне кам'яне громадище пригнічувала своєю незламністю та неприступністю.

- Може ну його до дідька, Бурзуме? Ходімо додому, га? - нерішуче потираючи шию, промимрив присадкуватий, дрібнуватий, як для сутінкового народу, парубок.

- Я ж казав, що Оцупок злякається. - чмихнув огрядний, прищавий товстун, передражнюючи куцуватого родича. - Біжи до матусі, малятку.

- Стули пельку, Пузо. Впораємо дракона, і обидва побіжете до своєї матусі, поки вона вас не хопилася. - Бурзум несильно бехнув товстуна у плече.

- Ти точно домовився з цим каштеляном, чи як там того мисколиза звати? – сподіваючись, що друг дав маху, і їх не пустять усередину, запитав Оцупок.

- Хлюпсом його звати. Домовився. Він сам те барило вогнедишне недолюблює, каже, що попередній його господар не був такою сволотою. А цей, мовляв, зовсім гадюче падло. - запевнив Бурзум і потряс нескубаною курячою тушкою. - Птицю зажадав, пицюра гоблінська. Якщо батько дізнається, що я несючці в’язи скрутив, то приб'є мене до біса. Та й начхати. Коли Торки не стане, то й оббирати нас нікому буде.

- Я цих шибздиків зелених не люблю. Що як цей Хлюпс нам підлоту якусь підладив? Викаже драконові, а сам курку згамкає. Від таких усього можна сподіватися.- зирнувши на птаха, Пузо жадібно облизався. - Давай самі курку з'їмо, а каштеляну цьому натовчемо гарбуза та пройдемо тихесенько. Підживимося, як той каже, перед боєм.

- Ти, Пузо, ще тупіший за свого братика. - гмикнув Бурзум, ляснувши товстуна по простягнутій долоні. - Хто нам тоді покаже де Торка спочиває? Та й галас здійметься, коли Хлюпса уколошкуватимемо. Верещати почне.

Оцупок глузливо копнув брата під коліно, той відповів тяжезним мордоляпом.

- Ходімо. - прошепотів Бурзум, побачивши, як у прибрамній хвіртці загорілося тьмяне світло свічки. - Каштелян сигналить.

Підійшовши до кованих воріт замку, Бурзум неголосно постукав.

- Тсс, ти чого грюкаєш? - зашипів роздратований голос.

Стулка безшумно відчинилася.

- Та я тихенько. - винувато поморщився орк і, бажаючи задобрити невдоволеного каштеляна, ткнув йому в обличчя курячу тушку. - Ось, приніс.

- Ага, молодець. - прихвалив парубка Хлюпс, вернучи носа від, схоже, протухлого пернатого. - А це хто такі?

Гоблін, примружившись, втупився на сутінкових братів.

- Оцупок і Пузо. – доповів Бурзум, жартівливо поскубши за чуприни хихочучих орків.

- Ти мав сам прийти. Ми домовлялися. - роздратовано саркнув гоблін.

- Сам? На дракона? Гадаєш, я геть без клепок? - Бурзум покрутив біля скроні пальцем.

- Та тихо ти, йолопе. Ти ще полементуй трохи, так нас тут на місці й підсмажать. - засипів Хлюпс. - Гаразд, заходьте. Тільки ні звуку. Якщо він вас почує...

- Та втямив я, втямив. - перепинив гобліна Бурзум, поки й без того перелякані брати не дали драла...

Усередині замку намісника панували запустіння і безлад. Бурзум, який не очікував, що дракон живе так злиденно, презирливо озирався на всі боки.

Оцупок та Пузо, тримаючись за руки й полохаючись кожного шереху, приречено пленталися слідом за ватажком.

Дійшовши до напівтемного коридору, Хлюпс приклав до губів палець і вказав на пошарпані двері.

- Туди. - прошепотів гоблін та квапливо покрокував геть.

Бурзум, схопивши за шкірку Оцупка, який нагодився було тікати, скорчив страшну мармизу і пригрозив йому кулаком.

Потягнувшись до поржавілої клямки, він обережно відчинив двері. З кімнати почулося свистюче хропіння.

Затиснувши в долоні залізний кілок, Бурзум мовчки увійшов усередину...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍