Читати книгу - "Дракон, Uma Raposa"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Намагаючись не заважати решті, Тимко підійшов ближче і змія покірно підставила йому свою звивину, а потім повільно та з найбільшою турботою про його безпеку повезла хлопця у довжелезну трубу. А коли Тимко нарешті дістався місця де та обривалась, то побачив, як змія пірнає у невелику дірку в підлозі. Люди чимдуж поспішали зійти, аби та не потягла їх у свою темну, вогку нору.
Тим часом хлопець знову опинився на невеликій круглій площі під світлою банею. Все було так само зроблено з білого мармуру та прикрашене візерунками з коштовного каміння. Вони йшли колом та охоплювали залу дорогоцінним паском. Тимко пройшов до дверей і ті без особливого бажання випустили його на вулицю. Просто до підніжжя замку.
Він височів над ним: великий та міцний. Певно дракон не знав про замок інакше хотів би пограбувати та зруйнувати той. А можливо уже намагався, але нічого не вийшло. Лицарі відбили атаку монстра і той втік. Тож тепер навіть і не повертався сюди. Тимко раптом зрозумів, чому ті люди насмілились втікти від дракона. Вони знали про цю фортецю. А ще знали коли та виразка випустить їх на волю.
У роздуми Тимка раптом увірвались сині та червоні вогні та засліпили його. І звідки взялися? А потім його залило яскравим світлом і, пробиваючись крізь ці промені, до хлопчика плавно спустився янгол.
— Тимофій!!! — покликав той маминим голосом і хлопчик раптом її впізнав.
Це була мама!!! Вона знайшла його!!! Не хтось інший, а саме його мама. Тепер дракон не наважиться й підступитись до Тимка. Бо його мама захистить та віджене будь-яке зло.
Тим часом жінка підбігла до сина та міцно обняла його. Як так сталось? Ось вона тримає його за руку, а наступної миті натовп взяв їх у лещата, протиснувся між ними, розірвав цей зв’язок і розлучив їх на такий довгий та страшний час. Оксана ледь не збожеволіла коли потяг метро зачинив свої двері просто перед її носом та повіз Тимка самого в страшний темний тунель. Перші секунди були наче жахливий сон, а потім жінка таки оговталась та вхопилась за мобільний. Вона почала водити тремтливими пальцями по екрану, запускаючи додаток, а потім полегшено зітхнула. Тепер головне встигнути. Скоро вона дізнається на якій станції вийшов Тимко і тоді її врятує лише машина часу та фортуна, яка нашепоче її синові на вушко, аби той просто залишався на місці.
В результаті до Золотих Воріт її уже везла поліцейська автівка з маячками.
— Тимко! Господи! — мама постійно обіймала його, намагаючись намарно вихопити хоч уривок погляду.
А хлопець жодного разу не зазирнув їй у вічі, оскільки уважно роздивлявся пухнасті білі крила за її спиною. Тимко не зізнавався, що давно помітив їх і саме тому його погляд був невловимим. Крила вабили його, кликали торкнутися та погладити ніжне пір’я.
— І чого то було так перейматись? — за маминою спиною виник поліцейський.
Світ враз став таким, як і раніше: без драконів та змій. І тільки крила за маминою спиною не зникли.
— Непорозуміння якесь, — продовжував бідкатись поліціянт.
— Це не так! — оговталась мама.
Пір’їнки враз стали гострими, як кинджали.
— Непорозуміння, — повторив за поліціянтом Тимко.
Слово було великим, незручним та вилазило з рота приголосними. Але водночас лоскотало піднебіння, а тому хлопцю кортіло повторювати його знову.
— Непорозуміння, — торочив Тимко.
— Слухай, такий дорослий. Міг би вже й без мами обійтись. Чого було нас на вуха ставити, — дратувався поліцейський.
— Тимкові тринадцять і він має аутизм, — тремтячим голосом промовила мама й поліцейський заціпився.
Пірїнки за маминою спиною знову стали м’якими та сумно обвисли і Тимко нарешті поглянув їй в обличчя. Маминою щокою котилась лише одна сльоза. Хлопчик витер солону краплинку пальцем та посміхнувся.
— Я втік від дракона, — прошепотів він та посміхнувся.
— Ти молодець, — посміхнулась вона у відповідь. — А тепер додому.
Поліцейський ніяково відкашлявся та підняв засоромлений погляд.
— Ми вас відвеземо, — тихо промовив та почухав потилицю.
***
Тимко їхав у машині й дивився крізь вікно на темну вулицю. Над ними блимало синє та червоне світло, аби відганяти драконів. Так поліцейські сказали. Мама сиділа поруч і міцно обіймала його, обгорнувши пухнастими крильми наче бронею. Вона міцно тримала його за руку, але Тимко тепер знав: він зможе втекти від дракона. Ба навіть подолати його. Тепер з ним була його сміливість.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дракон, Uma Raposa», після закриття браузера.