Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Піднялася на лікті, немов ужалена. Хто ж мене чіпав? І з права від себе побачила ставного парубка з коротким чорним волоссям і видовженим обличчям у чорних плавках. Він сидів, простягнувши ноги вперед і спираючись на руки за своєю спиною, й зніяковіло дивився на мене.

— Вибач, якщо потривожив. Пасмо твого волосся розвіяв вітер і воно лягло на пісок. Я переймався, аби на нього не наступив ніхто, хто бродить тут повз. Діти, знаєш, бігають, не дивляться під ноги. Було б боляче, якби наступили, — промовив незнайомець приязно.

Зашарівшись дещо, подарувала небайдужому кивок голови на знак подяки та перевернулась на спину, завбачливо накривши лице панамою. Так і лежала, усміхаючись сонцю та слухаючи музику моря. Піднялася лише тоді, коли губи пересохли й захотілося пити. А вже сидячи у позі лотоса та смакуючи домашнім компотом, який сховала у пляжній сумці, але який вже став теплим, відчула на собі чийсь погляд. Повернувши голову, розумію, що це той самий хлопець.

Він лежав уже на правому боці, підтримуючи рукою голову, й зацікавлено вивчав мою фігуру. Наразі напрямок його погляду губився в районі мого куприка — його не складно було віднайти. До того ж робив це безсоромно, чим мене збентежив.

— А ти, часом, не з піни морської вийшла? — звернувся він до мене.

— Ні.

— Тоді звідки тут така богиня? — усміхнувся широко брюнет.

Я не одразу зрозуміла, що то був підкат. Коли ж сенс почутого все ж дійшов до мене, то злегка зарум'янилася.

— А ти випадково не клоун? — вирішила відказати незнайомцю тим самим.

— Тоді чому я такий смішний? — усміхаючись, висунув свою версію для відповіді той чорнявий, оцінивши мій випад.

— Тоді чому я тебе боюся? — сказала я свій варіант і залишилась задоволеною від його широко округлених очей.

— Боїшся клоунів? Ого.

— Це називається коулрофобія. Дитяча травма, — навіщось пояснила, намагаючись не згадувати випадок понад двадцятирічної давнини.

— Не знав... Але мене не треба боятися. Ти просто мені сподобалась.

— Саме тому ти витріщався на мене?

— Не витріщався, а милувався. До того ж покірно чекав, коли ти звернеш на мене свою увагу та я зможу тобі запропонувати кудись піти разом.

Простота та легкість, з якою говорив брюнет, мене вражала.

— Ось так одразу? Кудись піти?.. І куди ж?

— Ага. Ось так. Для початку піти у море. Скупатись. Пішли? 

Я засміялась — життєдайно та спрагло. Пропозиція було простою, але оригінальною й мене здивувала.

— Я саме збиралась. Але я тебе не знаю. Хіба можна зі сторонніми ось так от відразу йти купатись? Для початку довіру ще треба заслужити. Тож пропоную наступне — я піду купатись, а ти сидітимеш тут і будеш оберігати мої речі, — виявила я винахідливість, піднімаючись на ноги та знімаючи панаму з голови. Хіба ж можна бути легковажною в очах незнайомців?

— Що ж. Гаразд. Погоджусь на таку роль, але тільки за умови можливої кар'єрної сходинки. Після твого повернення, довершено виконавши обов'язки охоронця твоїх речей, я вимагатиму підвищення до посади твого особистого, так би мовити, тілоохоронця. Чи можу розраховувати на таку щедрість?

Сміючись, я зібрала своє волосся у високу гульку та, вже йдучи у ворохобне море, навмисно завиляла стегнами. Цей хлопчина неабияк потішив моє самолюбство та зацікавив своєю невимушеністю.

Від авторки.

Вітаю на сторіночках моєї нової історії:)

Обіймаю всіх, хто зазирнув сюди, додав до бібліотеки, поставив зірочку моїх "таємних" ♡

Оновлення планується щодня, але для того, щоб так це й було, дуже прошу вас підтримати мене й коментувати книгу. Ваша думка щодо початку сюжету напрочуд важлива для авторки ♡

Тож, як вам ситуація?