Читати книгу - "Мій норовливий янгол, Lika van Angel"

Янгол та демон

   Я прибула до Марка рано-вранці. Він ще солодко хропів у своєму м'якенькому ліжечку навіть не здогадуючись, що став яблуком розбрату для Арканума та Астарота. Рай та Пекло почали боротьбу за душу. Хто переможе покаже тільки час.
   Озирнувшись, помітила наскільки маленькою була домівка смертного. Квартира-студія, де на одній площині розмістилася спальня, кухня й вітальня. Зліва велике вікно з дверима, що ведуть на лоджію. Поруч розташувалося одномісне ліжко з невеличкою тумбою, на якій лежали телефон і ноутбук. Зліва біля стіни телевізор. І чомусь він був розміщений саме на шафі з одягом.
   За кроків п'ять від ліжка була така собі кухня: круглий стіл та стілець, плита, холодильник з купою магнітиків та декілька шаф з посудом.
   Біля дверей, що вели на вихід з квартири я помітила довгу шторку. Підійшовши ближче, відкинула її вбік і зрозуміла, що вона слугувала перегородкою між ванною кімнатою та спальнею.
   - І тут мені доведеться жити... - Невдоволено простогнала.
   - Ти хотіла сказати нам. - Різко обернувшись на незнайомий голос, я помітила високого чоловіка. Він мав довге чорне волосся та прямий ніс, неначе в аристократа. Весь такий могутній та поважний, викликав дивні відчуття. І зовсім не захоплення, а щось на кшталт розчарування. Я, звісно, знала, що буду не сама. Однак маленький промінчик надії все ж залишався в мені до цього часу. Проте щойно його нахабно забрали.
   - Беллімор. - Промовила ім'я демона з деяким роздратуванням. - А я вже сподівалася, що ти не з'явишся.
   - Гей, красуне, що я чую? Невже ти не рада нашому знайомству? - Чорні очі лукаво зблиснули, а вуста розтягнулися в спокусливій посмішці. Схоже, чоловік вирішив використати на мені свої чари. От же ж наївний демон.
   - Я б радила тобі не розпаковувати речі, якщо вони в тебе є. Ти не затримаєшся тут надовго. - Схрестивши руки на грудях, промовила я.
   - Цікаво, чому мене не попередили, що тут вже є одна демониця? - Чоловік примружив око, не зводячи погляду з мого обличчя.
   - Ти такий жартівник. - З кам'яним виразом відказала я. - Правду кажучи, від демона веселощів я очікувала чогось більшого.
   - А ось ти мене вразила. Вперше бачу янгола з манерою спілкування як у нашого брата демона. Таке враження, що й не покидав Пекла. Приємно...Приємно... - Нахаба продовжував грати роль жартівника. Попри все, йому було весело.
   Смертний на ліжку заворушився. Певно, Марк прокидався. А це означало, що скоро відбудеться наше перше з Беллімором протистояння. Хоча, воно вже в нас було. Інакше
зустріч приправлену колкощами ніяк не назвеш.
   - Крихітко, назви своє ім'я. Маю ж я знати в кого виграю цю душу. - Беллімор криво посміхнувся, зверхньо оглядаючи мене з голови до п'ят. А я відчула просто велетенське бажання поставити на місце зухвальця.
   Підійшовши до чоловіка, я поклала руку на його плече та нахилилась до вуха. - Я та, хто вирве цю чисту душу з твоїх брудних лап, демоне. Так і звертайся до мене.

***
   Телефон Марка голосно сповістив про вхідний дзвінок. Мелодія ніжна та романтична. Сумнівів бути не могло, дзвонила його кохана дівчина Аделіна. Вірніше, колишня дівчина.
   Вона покинула Марка декілька тижнів тому, проміняла його на іншого чоловіка. Я вважала цей вчинок підлим щодо того, хто кохав її усім серцем. Однак вплинути на рішення зрадниці я не могла, навіть при великому бажанні. Та й не хотіла цього робити. Ну навіщо повертати ту, що вже тебе викинула зі свого життя, віддала перевагу грошам, а не коханню?
   Марк стрілою вилетів з ванної кімнати. Добре, що бодай рушника встиг накинути на ще вологе тіло.
   - А хочеш побачити більше? - Поруч з'явилося обличчя Беллімора, що відображало крайній ступінь лукавства.
   - Звісно ні! Демоне, ти забув напевно, але твоя ціль - він. - Я тицьнула пальцем на Марка, який вже розмовляв по телефону.
   Не очікуючи на геть непотрібну мені відповідь, я квапливо рушила до смертного. Мені зовсім не подобалося як розчервонілися його щоки, а очі пашіли гнівом. Схоже, розмова була не з приємних. А це означає, що я маю заспокоїти чоловіка та вберегти від необдуманих слів і вчинків.
   Опинившись з правого боку від Марка, я перетворилася в слух.
   - Ну чому з тобою так важко? - Голос Аделіни тремтів від обурення.
   - Зате з ним тобі легко ... - Тут понеслася купа доволі образливих слів. Я ледве стрималася, щоб не закрити вуха.
   Чому чоловік так раптово почав лаяти кохану жінку? Здогадка, неначе блискавка, вдарила миттєво й точно в ціль. Я озирнулася й невдоволено стисла губи в тонку лінію.
   Клятий Беллімор! Демон стояв з лівого боку від Марка та натхненно нашіптував тому на вухо слова, від яких в мене вуха червоніли, як раки в окропі.
    Я аж ніяк не могла залишити це без відповіді. Тож підсунулася до правого вуха чоловіка й гаряче зашепотіла про добро й прощення. Не забула додати, що кохання, то рушійна сила, яка переможе будь-яку пітьму. Якщо Марк дійсно відчуває це світле почуття до Аделіни, то має змиритися з її вибором та стати...
   - Тюхтієм! - З-за моєї спини визирав  Беллімор. Демон тихцем підкрався до мене та голосно викрикнув це слово, не дозволивши мені закінчити. - Він стане тюхтієм та дурнем, якщо послухає твоїх янгольських порад. - Губи веселуна вкотре за сьогодні розпливлися в зухвалій посмішці.
   - Йди геть, блазню! - Вигукнула я забувши, що досі знаходжусь занадто близько до Марка.
   - Йди геть, блазню! - Повторив смертний. Судячи з усього, це стало останньою краплею для Аделіни, бо вона кинула слухавку.
   Розлючений Марк відкинув телефон в інший бік кімнати й кулею чкурнув до шафи. Діставши з верхньої полиці штани та сорочку нашвидкуруч одягнувся.
   - Схоже, ми йдемо на прогулянку... - Повідомив Беллімор. Я кинула зневажливий погляд на демона та демонстративно відвернулася. Теж мені ясновидець!

***
   Цілий день ми з Марком вешталися містом. Це ще те випробування, скажу я вам...
   Мені довелося весь час стримувати чоловіка від поганих вчинків, які нашіптував мій суперник Беллімор. Я б ще зрозуміла, якби там було щось воістину жахало. Те, що назавжди б заплямувало душу Марка. Але ні... Все було просто й по-дурному.
   Здається, що Беллімору подобається мене злити. І він не бажає завершувати наше знайомство занадто швидко, а прагне погратися в добро-зло стільки, скільки це взагалі можливо.
   У демона, до речі, була дуже хороша уява. Він змусив Марка накричати на кота, ляснути по сідниці великого бородатого чоловіка, викрасти шматок хліба в голубів та закукурікати у вухо одній бабці. Це якраз те, про що я й казала. Вчинки погані, але ну занадто дурнуваті.
   Хвала Аркануму, від решти дурощів, я смертного все ж врятувала. Однак втомилася, неначе цілий день розвантажувала вагони з цементом. Не те щоб я знала як це і що взагалі означає це загадкове слово "цемент"... Просто почула вислів на Землі і якось запам'ятала його. Раніше не було нагоди, а ось тепер вислів став у пригоді.
   Пізно ввечері ми нарешті причалапали до квартири-студії. Марк, певно зголоднів, бо почав щось куховарити на плиті. А я вмостилася на єдиному стільці й уважно спостерігала за його спиною. Беллімор був поруч, отже не можна послаблювати пильність. Хто знає, що вигадає веселун цього разу...
   Як не дивно, вечір пройшов спокійно. Демон навіть не підходив до смертного. Навпаки, він був аж занадто тихим. Я, звісно, не спец по демонах, але мені здається, що така поведінка не типова для його виду.  
   Запитувати я нічого не стала, бо то точно не мої справи. Та й взагалі, хай краще сидить тихенько, ніж знову вигадує свої дурнуваті жарти.
   Ось так непомітно, для мене, підкралася ніч. Годинник над ліжком вказував на те, що зараз була одинадцята година, а Марк вже спав.
   Перед сном він дивився серіал, де був ну дуже вродливий головний герой. Я спостерігала за цим красенем з широко розплющеними очима, бо навіть не думала, що смертні можуть бути настільки гарними. Як же там його звали? О, точно! Серкан... А прізвище здається на літеру "б".
   Ох, пам'ятаю як до нас підійшов Беллімор. Він зазирнув через моє плече на екран телефону й відразу ж в'їдливо прокоментував красунчика. - І що ви жінки знаходите в таких чоловіках? Як на мене, нічого особливого в ньому немає - гора м'язів та нульовий інтелект.
   Я поглянула на демона як на таргана, який раптово виліз з-під холодильника. - Дякую, що поділився таким безцінним спостереженням. Тепер знатиму, що ти про себе думаєш. - В тон чоловіку, відповіла я.
   Беллімор насупився, оскільки зрозумів яку дурість щойно ляпнув. Річ у тому, що сам демон і був тією горою м'язів про яку тільки-но сказав. Після такого ганебного провалу, чоловіку не залишалося нічого ліпшого, ніж терміново забратися геть. Що він і зробив.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍