Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Біжучи повз черговий прилавок, Родерік побачив віз. У ньому лежало кілька ящиків і чимало пустих мішків, і тут йому в голову вдарила думка. Не зволікаючи, він вчепився за стінку возу, поклав дитину всередину та накрив її мішком.

— Нехай щастить, ваша високосте. — Він провів рукою по її голові з коротеньким волоссям. — Я більше не завдам вам клопоту.

Сам зіскочив і, озирнувшись довкола, вже швидше побіг далі, гублячись у натовпі.

***

Ближче до обіду віз почали завантажувати. Всередину заліз хлопчина, а батько подавав йому ящики з землі. Склавши декілька з них, малий помітив дивний пакунок під мішком. Він неквапливо підняв його і застопорився від несподіванки.

— Тату, дивись! Тут дитина.

Чоловік нахмурив брови, не сприйнявши слова сина серйозно. Він навіть не глянув, перш ніж відповісти:

— Яка дитина? Що вона тут робить?

— Спить.

Чоловік завмер від подиву. Облишивши ящик, він зі скептичним настроєм заглянув у воза. Там, на купці складених мішків, спала закутана в недешеву тканину маленька дівчинка, на шиї в якої на нитці висіло дивне кільце. Купець підняв її на руки й став озиратися, чи бува ніхто не загубив дитину. Гамір довкола нічим не відрізнявся від звичайного ринкового шуму.

Минула година. Так і не знайшовши батьків підкинутої дівчинки, чоловік з безвиході забрав її до себе. Вона росла, і з часом стало очевидним, що дівчинка — чарівниця, до того ж, незвичайна. Її здібності не так захоплювали людей, як лякали. Не легко в цьому світі виховувати чарівників. Особливо якщо більшість простих містян нічого не тямили в магії. Менше ніж за три місяці дівчинку передали іншій родині, потім іншій, і ще іншій. Так, через незліченну кількість рук, вона потрапила в герцогство Сикору під опіку до незвичайної пари артистів Альфреда та Ґрети.