Читати книгу - "Привітання з того світу, Данило Чикиш"

– Отже, Тайлер, тобі пояснили наше положення? - з ходу спитав я.

– Так. Ми всі трупи, - сказав сержант зі зловтішною посмішкою.

– Ти так точно, - буркнув собі під ніс Штайнметаль і легенько штурхнув сержанта в плече.

– Капітан, а якщо я це зроблю, з мене знімуть обвинувачення? - хитро примружившись, мовив в'язень.

– Дердент, ти сказився? Ти побив старшого офіцера, а не пиріжок з їдальні вкрав, - мовив за мене перший помічник.

– …Все ж, якщо ми виберемось, я замовлю за тебе слівце перед трибуналом, - додав я.

– Ех, ну добре, - розчаровано видихнув і відвернувся від нас до моніторів. Потім він підняв руки над головою і брязнув наручниками. Я кивнув Штайнметалю, і той зняв наручники з сержанта, наостанок ще раз його штурхнувши зі словами: “Тільки спробуй щось утнути”.

– Так-с! Нікому не дзижчати і навіть не дихати! - сказав Дердент, взявшись за джойстик. Ми затамували подих. Він хвилини дві ніжно рухав джойстиком, вводив поправки з клавіатури і щось тихо бубнив, аж поки не роздався клац спускового гачка. В ту саму мить над головою гримнуло, весь корабель смикнуло і по корпусу прокотилась вібрація. Яскрава смуга прорізала екран в напрямку ворожого корабля. 

– Привітання з того світу, покидьки! - вилаявся сержант, відкинувшись на спинку крісла. Цілу секунду нічого не відбувалось, аж поки на темному тлі крейсера не загорілась маленька світла цяточка, що за мить перетворилась у грандіозний сліпучий спалах. Спалах зник так само миттєво, як і з'явився, а разом з ним зник добрий шмат ворожого корпусу. Ворожий крейсер струснуло ще кілька разів від вторинних вибухів, аж поки всі його вогні не згасли.

– Як же мені подобається дивитись, як воно горить! - сказав Тайлер з ідіотсько-щасливим виразом обличчя, коли повернувся до нас. 

Начальник служби безпеки хотів вже знов закувати сержанта в кайданки, проте я зупинив його.

– Сержант Дердент може погуляти, поки не прибудемо на базу. Він обіцяє добре поводитись. Командер Штайнметаль може бути вільний, - розпорядився я.

Не втрачаючи часу, я зв'язався з лейтенантом Честертоном і запитав про центр маси.

– У мене дві новини, але, боюсь, хороша Вас не порадує, - відповів той. - Я зміг досить точно визначити центр маси і виявив, що наші гармати не зможуть вистрілити під потрібним кутом. Центр маси значно змістився вліво через те, що ми втратили частину правого борту.

Мені аж мову відібрало. Я напружено почав перебирати в голові варіанти, що лишились.

– Ернсте, - звернувся до мене перший помічник котрий все чув, - може, не пізно покинути корабель?

– Пізно було з самого початку, - сказав я пригнічено, - рятувальні капсули нізащо б не подолали тяжіння гіганта.

– Прикро. Хто тепер буде годувати мою ящірку… - мовив МакКой.

– Що ти сказав? Ящірку? - перепитав я. - Ранго, ти геній!

У мене в голові виникла шалена думка. Я зв'язався з Томсоном.

– Шеф, нам потрібно підірвати другий артилерійський погріб, а також коридори Б-шість, Б-девять і Б-дванадцять, - випалив я.

– Ти хочеш, щоб нам сраку відірвало? - здивувався головний інженер.

– Саме так! Сили вибуху має вистачити, щоб корабель порвало навпіл. Задня частина впаде на планету, натомість передню має викинути з гравітаційного колодязя.

– План гівняний. Я б ніколи не додумався підривати власний корабель, - сказав шеф і додав через секунду, - тому це може спрацювати. Я направлю своїх хлопців, щоб показали, куди ставити заряди.

– Ти все чув? - спитав я, глянувши на першого помічника.

– Так точно! - відповів той і козирнув, - біжу негайно виконувати! 

Три хвилини до точки неповернення.

Всі на містку були на своїх місцях.

– Всі переборки загерметизовано! - доповів Преслі.

– Курс згідно оптимального вектору! - доповів Мартінсон.

– Увесь екіпаж приготувався до удару! - доповів МакКой.

– Тоді на рахунок три… - сказав я, - три!

Перед тим, як сказати останнє слово, я натиснув кнопку детонатора. Через мить я пережив те саме відчуття, як тоді, коли катапультувався з підбитого винищувача. На груди ніби впав бегемот, вуха заклало від вібрації і скреготу металу, а в очах потемніло від перевантаження. Через пару секунд, трохи оговтавшись від легкої контузії, я поглянув в ілюмінатор. Від вибуху нас добряче закрутило. Лиш на мить в ілюмінаторі промайнула корма нашого корабля, що стрімко віддалялась.

– Джентльмени, схоже ми побороли тяжіння! - радісно мовив Мартінсон.

– Капітан, щойно прийшла відповідь на сигнал про порятунок, - доповів Грубер, - ескадра буде тут за дві години.

– Ну що ж… - мовив я і увімкнув загальнокорабельний зв'язок, - урочисто вітаю всіх з другим днем народження!

Кінець