Читати книгу - "Артефакт, Іржі Вінк"

До їдальні Микола дістався швидко. Людей там вже не було, бо прийшов він під закриття. Вечеряти довелося дуже швидко, так як у жінки, яка працює за касовим апаратом, так і зчиталося на обличчі: «Ну що ти приперся, у такий час вечеряти вдома потрібно…». Свердлуючі погляди, на єдину, що сидить по центру порожньої зали, людину, шастаючих туди-сюди співробітників, не давали особливо посмакувати вечерею. Швидко поглинувши напів охолоджену їжу, він подався на вихід. Оце так, голова розколюється, поїсти нормально не вийшло, загалом змішаний вечір дуже сильно зіпсував післясмак від вдалого дня. "Ще й пам'ятний артефакт загублений". - Подумав Микола.

Забувши, що сьогодні вечір перед Різдвом, він попрямував у бік аптеки, щоб купити знеболювальне. Звичайно ж, аптека вже була закрита. Засмутившись ще більше, він вирушив додому через парк. Вирішивши, що повітря паркової зони буде корисніше для нього зараз. Та й святкові ілюмінації, прикраси парку, повернуть йому веселий настрій.

Зайшовши через центральний вхід, побачивши різдвяний жвавий парк, у якому лунав аромат кориці, теплого вина та хвої, Микола і правду відчув зміни на краще, у настрої. Так, він дуже любив гуляти в парку особливо в зимові свята, коли багато людей, що веселяться, красиво, яскраво прикрашено, навколо. Кожна ялинка парку не була забута, гірлянди на деревах утворювали такий собі казковий простір, що навіював святковий настрій.

Захопившись красою, він і не помітив, як звернув на неосвітлений бік парку, в лісову смугу і опинився на самоті з природою та в цілковитій тиші. І тут Микола відчув справжнісінький приплив сил. Природна тиша, запах ялинок, навколо було засіяно сніговою доріжкою, завдяки якій ліс не здавався таким темним. А сніг, що падає, лопатими пушинками ніжно, ніжно лягав на голову, яка ще зовсім недавно розколювалася від болю.

Крокуючи все далі і далі засніженою, лісовою доріжкою, Микола насолоджувався прогулянкою. Нарешті йому стало остаточно легше і, здавалося б, вечір знову перейшов у позитивне русло.

Десь у далині він побачив, що хтось прямує до нього на зустріч. У голові пробігла думка: «Хтось любить нічні прогулянки парком…».

Незабаром постать наблизилася зовсім близько, і він почав впізнавати в її образі щось знайоме, його голова раптом різко почала боліти, прийшла хвиля якогось швидкого пульсуючого болю. Микола потягнувся і потер місце удару, тому що звідти починалася пульсація, що давила на очі, попереду все на мить покрилося туманом. Через секунд п'ять Микола, прийшов до тями дивлячись на пальці, якими він розтирав голову, там ще залишалася кров з недавно забитої голови. Він, не розуміючи, що робить, сунув цю руку в кишеню, де лежало щось тверде.

Після того, як знайомий образ постав перед ним, він упізнав її. Це була вона, та сама дівчина, яка допомогла йому отямитися біля будинку. Тільки цього разу від неї віяло страхом та жахом. Щось ніби сковувало Миколу, ноги німіли, рухатися було неможливо, йому хотілося закричати, але звуки не вилітали з його горла.

Дівчина ніби висіла в повітрі, наблизилася ще ближче і простягла свою руку в бік Миколи. Рука вже не була така ніжна, що ледве чутно ковзала по його обличчю зовсім недавно. Вона ніби подовжилася і перше що помітело око це довгі пазурі, на кістлявих, витягнутих пальцях, зморшкуватої руки. Дівчина тяглася до нього рукою і здавалося лише справа часу, коли вона схопить його цією кістлявою рукою за шию і задавить як кошеня. Її трохи рожеві щічки перетворилися на частину зморшкуватого обличчя, ніс подовжився і скривився наче дзьоб. А під шапкою, яка так само одягнена на маківці, розвивалося абсолютно сиве волосся…

Вона знущаючись посміхнулась і різко забрала руку, що тяглася, потім швидко розкрила пальто і дістала звідти величезний ніж, на якому ще було видно сліди свіжої крові. Знову потяглася рукою до шиї Миколи а ножем замахнулася до живота.

    І лише мить відокремлювала його від болісної смерті, але крізь заціпеніння він намацав у своїй кишені щось тверде, внутрішній голос підказував дістати це. Микола схопив те, що було в кишені рукою і дістав, то був кругляк, артефакт. Він міцно стискав його рукою забрудненою своєю кров'ю. Відьма зупинилася і здивовано глянула на Миколу. Тоді він зрозумів, що справа в кругляку і виставив руку, направляючи символ на неї. Тут же вона позадкувала назад і голосно валаючи впала на сніг, почавши битися в агоніях ...

Микола не став випробовувати долю і побіг назад до освітлюваного парку, мабуть, це був найшвидший його біг. В руках стискаючи артефакт, він утік, не зупиняючись аж до будинку. Лише забігши в квартиру і зачинивши двері на всі замки, він заспокоївся і сів біля дверей. Так він і заснув на підлозі, сидячи спираючись на вхідні двері.

Ранком Коля виявив у правому черевику срібну монету. А з кругляком він більше не розлучався ніколи.

Післямова

Вранці на Різдво було оточено центральний парк. Вздовж лісосмуги знайдено труп, набитий як опудало гнилим листям і дерном, лежав він біля ялинки, прикрашеної його ж нутрощами.

Ось таке Різдво цього року видалося.

Кінець