Читати книгу - "Ексодус 2023. Останній пароплав, Alexo"

- Алло! Да. Буна зіва, дарагой! Да. Та пам'ятаю я! Як таке забути... Ваші кожного дня жаліються. Да... Да... Але ж ми огорожу поставили? Поставили! Стрічку натягнули? Натягнули... Що? Та нічого не трапиться. Вони ж бачать, куди їдуть, ні? Що? А ти не забув, що у нас війна і грошей на цю хрінь нема? Я рапорт ще місяць тому написав... Як тільки узгодять кошторис, одразу почнуть ремонт! Взагалі-то ви теж могли б підсобити - це ж майже на вашому боці... Добре... Давай!

Начальник прикордонного загону відклав мобільний, на екрані якого все ще можна було побачити номер контакту "Молдован".

Сьогодні планувався перетин ще двох інвалідів. Але прикордонник не дуже зважав на ситуацію - все вже давно працювало як швейцарський годинник. Тому, він відкинувся на спинку крісла і почав згадувати вчорашню ніч. В якийсь момент чоловік різко припинив потік солодких спогадів, відкрив на смартфоні знайомий сайт і почав роздивлятися прикраси.

"Та за таке і брюлика не шкода", - подумав він, знов згадуючи все, що трапилося вночі, посміхнувся і облизав пересохлі губи.

* * *

- Петрович, дивись... У нас тут фул-хаус, - молоденький сержант потішаючись прошепотів на вухо червонощокому чоловіку у пікселі.

Лейтенант прикордонної служби, важко дихаючи підтягнувся, і зазирнув всередину погано освітленого бусика.

- Та ні, Саня, це не фул-хаус. Це флеш-рояль! - не стримуючи емоцій, майже прокричав прикордонник не зважаючи на те, що його можуть почути пасажири.

Потім, зрозумівши свою помилку, додав тихіше: "Хоча... Це мені більш нагадує один анекдот".

- Який ще анекдот, Петрович?

- Потім. Давай працювати, - лейтенант змінив тон, придавши словам офіціозу.

* * *

Олексій нервував. Сьогодні він має вдруге зустрітися з людиною, яка може його врятувати. Це був останній рік існування радянського союзу, але набір в армію йшов за планом. Натомість в плани Олексія служба ніяк не входила. Він провалив вступні в інститут, і єдиним шансом не загриміти, було "косити" від армії. Йшлося про знайому його тітки, яка й домовилася про зустріч. "Знайома" ця була років на двадцать старшою за хлопця, але він був вже готовий на все заради наводки. Марія Петрівна працювала офтальмологом в районній поліклініці і знала всі можливі варіанти відкосу, але не погодилася розповісти тітоньці.

- Лєн, навіть не проси... Тобі не можу сказати. Ти ж розумієш, як я ризикую. Та й в кабінеті не могла йому розповісти - зайвих вух забагато. Хай прийде до мене. Поговоримо, так би мовити, тет-а-тет. Тому, чекаю на нього завтра у вісім, - натякаючи на обов'язкове продовження, лікар пояснила подрузі відмову, і її очі загорілися диявольськими вогниками.

Олексій тупцював перед дверима "рятівниці", тримаючи в руках "Київський" і пляшку "Совєтського". Нарешті хлопець натиснув на кнопку дзвінка...

Вранці в метро він намагався забути все, що з ним трапилося вночі, але при цьому втримати в спогадах головне - план дій на медкомісії. Маша, так вона просила звертатися до неї, чітко і прискіпливо розповіла, як поводитися, що робити і, головне, що казати лікарям. Тепер залишалося втілити план в дію і отримати довгоочікуваний "білий білет".

До медкомісії залишалося ще кілька днів, тому Олексій погодився на пропозицію друзів поїхати в гідропарк на "відвальну" Вадима - одного хлопця з його компанії таки забирають в армію. Вилазка закінчилася великим соромом - як з'ясувалося, ніхто з пацанів не вмів пити. На ранок Льоша, похитуючись, збирав своїх "собутильників" по кущах і приводив до тями ляпасами. Фінальним акордом невдалих посиденьок став випадок, коли один з друзів підняв у руці Льошин касетник щоб "подивитися, чи крутиться касета", і відпустив магнітофон у вільне падіння зі словами: "Ой, бля..." Дивним було те, що після удару апарат не те що не зламався, але навіть став грати голосніше. Дива радянської промисловості...

Нарешті настав день медкомісії. Олексій знову згадав ту ніч, свідомо відмахнувся від інтимних подробиць і був готовий до бою.

На жаль, не можна було вибирати, до якого лікаря звертатися першим, тому хлопець спокійно дочекався виклику офтальмолога.

- Чуєш, тут в мене цікавий випадок... Наче невеликий мінус, а корекції нема. Каже, що бачить дві перших і все... хоч вбий його... - молодий лікар звернувся до сидячого без діла керівника.

- Нє... вбивати не треба, а на апараті перевірити можна. Дарма я нам цього "японця" вибив?

- Ображаєте... Вже перевірив. Але "ваш" апарат лише гуде і кряхтить, а результату нуль... Корекції нема! Ну що робити...

- Пиши так: "Корекція обох очей нуль два. Профільний висновок - не придатний", а далі нехай председатель вирішує... та він навіть третьої не бачить...

"Ну, Маша... голова!" - подумав Олексій, тримаючи в руках воєнний білет, в якому майже каліграфічним почерком було виведено "не придатний до стройової служби".

Він згадав, як лежачи на його грудях лікар-офтальмолог, а за сумісництвом і його перший сексуальний досвід, вже серйозним тоном давала фінальні установки стосовно "стовідсоткового відкосу".

- Запам'ятай головне: ні при якому розкладі ти не маєш бачити нижче третьої стрічки! Вони будуть підбирати тобі різні лінзи, а ти не ведися. "Не бачу" і хоч ти трєсні! Звісно, вони відправлять тебе на апарат. Не бійся. Я цей апарат вивчила, коли на підвищення кваліфікації до них приходила. Нічого складного. Побачиш білий кораблик на синьому фоні. Потім апарат почне фокусувати тобі зір. В цей момент розслабляй погляд, як я тебе навчила. І так роби постійно, щоб він тебе не "спіймав" на фокусі кораблика. До того ж, у тебе дійсно короткозорість ще й астигматизм...

Олексій ще багато разів повторював ту вправу, де треба було дивитися на палець і по черзі напружувати та розслабляти зір таким чином, щоб бачити палець з ефектом роздвоєння.