Читати книгу - "У тиші зникають, Taras Havrysh"

Поїхали.

 

Коли вони під’їхали, Едгару сподобалось побачене.

Будинок був невеликий, дерев’яний, але затишний.

Він зайшов усередину — і одразу відчув аромат свіжого ремонту.

"Навіть кавоварка, чорт забирай!"

Едгар зварив собі каву, зробив ковток.

Тепло напою заповнило його тіло, наче електричний розряд.

Через вікно він помітив сусідку.

Жінка похилого віку, але міцна, рухлива.

Він вирішив познайомитись.

Едгар вийшов з чашкою кави в руках.

— Доброго дня, я Едгар. Ваш новий сусід.

Жінка розвернулася, вп’ялася в нього поглядом.

— Дай Боже здоров’я. Звідки будете?

— Із столиці. У відрядженні.

Жінка примружила очі.

— А, то ви замість Артура… Вічна йому пам’ять. Хороший був хлопець.

— А що з ним сталося?

Віра важко зітхнула.

— Посеред білого дня пішов у Чорний ліс…

Коротка пауза.

— Його прибило деревом. Ледь упізнали.

Едгар зібрав брови докупи.

— Моторошно. А що це за Чорний ліс?

Жінка хитнула головою.

— Там водиться нечиста сила. Кажуть, там блукає ведмідь, яким керує сам диявол. Його звуть "Кангал".

— Кангал?

— Кажуть, він розриває людей на шматки…

— Виглядає, як історія з голлівудського фільму.

Жінка пильно подивилася на нього.

— Твоя справа — вірити чи ні. Але наше містечко лише здається спокійним.

Вона знизила голос.

— У тихому болоті чорти сидять.

 

Едгар розклав речі, дістав ноутбук, зброю, коптер.

"Все на місці."

Він ліг у ліжко.

Здавалося, що сон поглинає його.

Але…

Раптово тінь у пам’яті ожила.

Темрява.

Грубі руки.

Крик.

Ремінь, що стискає зап’ястя.

Губи на його шкірі.

Різкий біль.

— НІ!

Едгар різко сів у ліжку.

Дихання збилося.

Холодний піт.

Він провів рукою по обличчю.

"Це всього лише сон."

Але він знав…

Це було більше, ніж сон