Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі сіли за стіл, і атмосфера за вечерею була спокійною. Скрізь лунали м’які голоси, а звуки столових приборів, що злегка дзеленчали, створювали враження домашнього тепла. Спочатку всі тихо їли, а потім, коли настрій став більш розслабленим, розпочали розмови.
Есма, друга жінка Дживана ,не могла втриматися від допитів. Вона, сидячи за столом, поглядала на Евсун і запитала:
«Як ти, Евсун? Що там в Англії? Як робота? Розповідай.”
“Все добре, мамо Есмо, дякую за турботу.” — відповіла Евсун, примусивши себе посміхнутися. Вона почувала, як ці питання її нервують.
“Когось вже собі знайшла?” — Есма не вгамовувалась.
“Тобто?” — в голосі Евсун лунала невидима напруга.
“Чи є в тебе хлопець чи чоловік?” — Есма не відступала.
На момент її питання Евсун не встигла навіть відповісти, як її перебив голос батька:
“Як навчання?” — Дживан перевів розмову в інше русло.
“Добре, батьку.” — Евсун відчула полегшення, коли тему змінили.
Її зведена сестра Лейла, яка сиділа поруч, підійшла до Евсун, і з теплом сказала:
“Я дуже рада, що ти повернулась, я дуже скучала.”
“Я також.” — відповіла Евсун, дивлячись на Лейлу з ніжністю. Це була єдина зведена сестра, з якою вона почувалася комфортно.
Після вечері всі розійшлися по своїх кімнатах. Айше, її мати, вирішила поговорити з Дживаном наодинці. Вона тихо підійшла до нього, коли він, зосереджений на своїй роботі, сидів за столом.
“Дживане, нам потрібно поговорити.”
“Не зараз, у мене багато роботи,” — Дживан навіть не підняв очей.
“Це дуже важливо.” — Айше спробувала привернути його увагу.
«Ти ж знаєш, важливо тільки тоді, коли це стосується моєї сім’ї.”
“Це стосується.” — Айше була налаштована рішуче.
«Тоді слухаю.” — Дживан нарешті відкинувся в кріслі, відчуваючи, що це серйозно.
“Я вагітна.”
“Як це можливо?” — Дживан здивувався, його обличчя скривилося від шоку.
“Цього не може бути. Ні, ти жартуєш.”
“Я була в лікаря, він підтвердив.”
“Ти зробиш аборт, це зараз недоречно.” — Дживан був непреклонний, не надаючи ваги цій новині.
Айше почувалася безпорадною, не знаючи, як йому відповісти. Вона була змушена погодитись, хоча серце її билося шалено.
Тим часом Евсун вирішила поїхати до моря, щоб відволіктись від напруженої атмосфери вдома. Селім, її вірний друг і водій, був щасливий допомогти. Вони разом поїхали до узбережжя, і коли вони доїхали, Евсун відчула полегшення, вдихаючи свіжий морський вітер.
“Я так сумувала за морем. В Англії все зовсім по-іншому, але я вже звикла,” — сказала Евсун, почувши шум хвиль.
“Давайте повернемось, пані Евсун?” — запитав Селім, звертаючись до неї з холодною формальністю.
“Яка пані, Селіме? Я тебе чимось образила?” — здивовано спитала Евсун.
“Ні, не образила,” — відповів він, трохи спантеличений.
“Тоді чому?” — запитала вона, примружившись.
“Мій обов’язок — ставитись до всіх з повагою.”
“Давай так, клич мене пані тільки, коли ми не одні. Коли ми наодинці — просто Евсун.”
“Гаразд, Евсун,” — погодився Селім.
“Ось той Селім, якого я знаю,” — вона обняла його і посміялася, намагаючись розрядити атмосферу.
Вони продовжили спілкування, і Евсун запитала, що він робив ці три роки, поки її не було.
“Помер батько, потрібні були гроші на похорон. Пан Дживан допоміг, дав роботу. Тепер ось тут і працюю.”
“Чому не подзвонив мені?” — вона не могла повірити, що він так довго мовчав.
“Ти б не приїхала.”
“Ай, Селіме, скажеш таке!” — Евсун посміялася, але серце її було важким.
“Я й так приїхала ненадовго.”
“Тобто, ти повернешся в Англію?”
“Так, за два тижні.”
“Не їдь.”
“Знаю, ти хочеш, щоб я залишилась, але я не можу.”
В ту ж мить Евсун отримала дзвінок. Це була Асли, її давня подруга та прислужниця.
“Евсун, де ти?”
“Я хотіла прогулятись.”
“Ти маєш дещо знати.” — голос Асли був тривожним.
“Кажи.”
“Твоя мама з батьком посварились. Тітка Айше вийшла в сльозах.”
Ці слова одразу викликали у Евсун страх. Вона згадала слова матері про вагітність.
“Я знаю в чому справа. Зараз приїду. Селіме ,їдьмо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
