Читати книгу - "Крила над Україною, Олег Микіч"

Того дня вони обмінялися адресами і домовилися зустрічатися знову. Вони відчули, що між ними є щось більше, ніж просто випадкова зустріч на святі.

---

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глава 2: Шлях один до одного

 

 

Після прощі до Унева життя Матвія і Катерини непомітно переплелося. Спочатку це були просто короткі розмови після спільних богослужінь, випадкові зустрічі в центрі міста, але згодом вони почали все більше часу проводити разом.

 

Матвій бачив у Катерині щось більше, ніж просто знайому. Вона була сильною, мудрою і водночас тендітною. Катерина ж відчувала в Матвієві спокій і впевненість, яких їй не вистачало в житті. Він не був нав'язливим, але його присутність завжди дарувала їй відчуття захищеності.

 

Спільні прогулянки ставали дедалі довшими. Вони любили гуляти вечірнім Львовом, заходити в затишні кав’ярні та ділитися думками. Матвій розповідав про свою віру, сумніви та покликання, а Катерина слухала, часом не погоджуючись, але завжди поважаючи його вибір.

 

Якось, під час однієї з таких зустрічей, Катерина засміялася:

 

— "Я не розумію тебе, Матвію. Ти говориш так, ніби вже все вирішив для себе, але водночас ти вагаєшся. Чого ти боїшся?"

 

Матвій задумався і відповів:

 

— "Боюся, що не зможу поєднати дві речі: служіння Богу і те, що я відчуваю до тебе."

 

Катерина подивилася йому в очі:

 

— "А якщо це не суперечить одне одному?"

 

Матвій довго думав над її словами. Його покликання було глибоким, але він також розумів, що любов — це теж дар від Бога.

 

Пропозиція

 

Через рік після знайомства, у день Успення Пресвятої Богородиці, вони разом вирушили до Унева. Це було місце їхньої першої зустрічі, і воно стало для них особливим.

 

Після вечірньої молитви вони залишилися наодинці біля монастирських стін. Матвій узяв Катерину за руку і сказав:

 

— "Коли я зустрів тебе тут рік тому, я не знав, що Бог готує для мене. Тепер я розумію, що покликання — це не лише служіння в храмі. Це також любов, сім'я і підтримка. Катю, я хочу йти цим шляхом разом із тобою. Ти будеш моєю дружиною?"

 

Катерина була вражена, але її відповідь була щирою і без вагань:

 

— "Так."

 

 

 

 

Весілля і народження Марка

 

Весілля відбулося через півроку. Це було невелике святкування в родинному колі, але для них воно було найважливішим днем у житті. Вони обвінчалися в невеличкій церкві, де священник благословив їх на спільний шлях.

 

Перші роки сімейного життя були непростими. Вони разом долали труднощі, підтримували одне одного, і їхня любов тільки міцніла.

 

А через три роки народився їхній син — Марко. Цей день став для них ще одним Божим даром. Матвій, тримаючи на руках малюка, тихо промовив:

 

— "Я не знаю, яким буде його шлях, але я знаю, що він народився в любові."

 

Катерина посміхнулася і взяла їхнього сина на руки. Вона відчувала, що це лише початок великої історії їхньої родини.

---