Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

2 Аманда

Минула ніч була найжахливішою в моєму житті. 

Чи думала я колись, що сидітиму у в'язниці в одній камері із п'яними блазнями?

Точно, що ні, але це все ж таки сталося.

Виявилося, що ці йолопи так прощалися зі своєю свободою перед початком навчання у військовій академії.

О, боги! І з цими  нахабними дикунами я маю навчатись?! Та вони ж  вже давно пропили  свої мізки. Ну, які з них бойові маги?! Теж мені, гордість королівства.

На моє щастя, ці блазні  забули про наш конфлікт і більше не зважали на мене.

 Всю ніч мені довелося не лише слухати про їхні любовні походеньки у всіх найдрібніших подробицях, а ще й дивитися, як вони блюють. За що мені все це щастя?

Чим довше я знаходилась біля них, тим більше я їх ненавиділа. Які ж вони огидні!

Дуже сподівась, що в академії знайдуться адекватні студенти, з якими я зможу спілкуватись.

Вранці за багатенькими дітками аристократів приїхали якісь важливі люди. Разом з ними жандарми відпустили і мене. Мабуть подумали, що я теж з їхньої компанії і не захотіли зі мною зв'язуватись. Хоч якась користь з цих недоумків.

Від пережитого стресу і втоми, я майже увесь день проспала.

Наступного ранку я, прихопивши свою валізу, поїхала до академії.

Біля воріт академії було багато  розкішних карет. Схоже, більшість студентів тут - дітки багатих і впливових аристократів.

Я теж не з бідних, але рівень достатку моєї сім'ї дуже відрізняється від їхніх.

Розрахувавшись за карету, я взяла свої речі і поспішила до головного корпусу академії, де вже стояло більше двадцяти новоприбувших студентів.

Мою увагу відразу привернув високий, міцний хлопець у поношаному одязі і з величезною купою речей.

Чого він тільки не прихопив із собою? Серед його речей я навіть помітила каструлю.

Хлопець  стояв осторонь від іншх і почувався ніяково через те, що з нього насміхались.

- Привіт! Я - Арман. А тебе як звати ?- Промовила я, підійшовши до нього

- Привіт. Я - Калеб, - невпевнено відповів мені хлопець.

- А навіщо ти взяв собою стільки всього? - Поцікавилась я.

- Я родом з невеличкого села і чув, що у місті все дуже дороге, тому і вирішив прихопити собою все необхідне, щоб зекономити гроші.

- А каструля тобі навіщо ?

- Кажуть, що їжа у місті теж дорога, тому я взяв собою посуд, щоб готувати самому. Так точно буде дешевше.

- Калебе, в адемії є їдальня, де всіх студентів будуть безкоштовно годувати.

- Безкоштовно ?

- Так

- Оце так пощастило! - Зрадів хлопець.

Один із студентів, що проходив повз нас, перечипився через якусь із сумок Калеба і мало не впав.

- Що за блазень порозкидав  тут це сміття?! - Сердито закричав він, не забувши при цьому вилаятись.

- Вибач...- Почав вибачатись Калеб.

- Якби  ти дивився б під ноги, а не задирав свого носа, то і не спіткнувся б, - промовила я

Я розуміла, що варто дозволити комусь одному образити Калеба і це робитимуть усі, тож вирішила втрутитись.

Студент, що перечипився був високим та широкоплечим, але весь його грізний вигляд псували великі вуха, що кумедно стирчали в різні сторони.

- Що це за миша там пищить ?! - Поцікавився вухатий, сверлячи мене сердитим поглядом.

- Та, що намне тобі вуха, - зухвало відповіла я.

Підозрюю, що далі розпочалася б справжня бійка, але на подвір'ї з'явились викладачі.

- Припинили шуміти! - гаркнув рудоволосий вусатий здоровань.

Всі студенти  відразу затихли

- Вітаємо вас у військовій академії. Тут ви дінаєтесь, що таке дисципліна, порядок і тренування. Для початку ми приготували для вас невеличку розмінку. Нехай кожен візьме свої речі і пробіжить з ними двадцять кіл довкола академії. Хто не впорається із завданням, залишеться сьогодні без обіду і вечері, - промовив сивочолий чоловік у чорному костюмі.

- Спершу трохи побігайте, а потім вже будемо з вами знайомитись, малята. Марш! - скомандував вусань.

Всі, як один, почали бігти, тримаючи в руках свої валізи. Я з жахом поглянула на купу речей Калеба, бо навіть не уявляла, як це все можна підняти.

На мій подив, хлопець швидко все підняв і побіг разом з усіма.

Судячи з усього,  силою він був не обділений, як і всі інші тут окрім мене. 

Я вже встигла помітити, що всі мої однокурсники високі і міцні хлопці. На їхньому фоні я виглядаю досить жалюгідно.

Хоча я і володію сильною магією, та за фізичною силою та витривалістю точно поступаюсь геть усім.

Я спробувала заспокоїти себе тим, що я добре навчений боєць, як зі зброєю, так і без неї, тому зможу постояти за себе, якщо це знадобиться.

Вже на п'ятому колі мені стало важко, а на десятому я почала підозрювати, що сьогодні можу залишитись без їжі.

Навіть великі, міцні хлопці відчували втому. Деякі з них вирішили не напружуватись зайвий раз і вже здалися. Тепер вони лежали на траві, розкинувши руки в сторони.

На якусь мить я вже готова була відмовитись від їжі та приєднатись до них, але мене спинив Калеб.

Хлопець ніс значно більше речей, ніж інші та не збирався здаватись, бо мріяв добряче сьогодні наїстися  в їдалні академії.

Щоб не думати про власну втому, я вирішила відволіктися. Згадала,що досі не бачила ні блондина, ні його друзів, з якими мені не пощастило потрапити до в'язниці.

Це мене дуже порадувало. Мабуть, цих диких блазнів відіслали на навчання до іншої академії подалі звідси, аби вони не ганьбили свої сім'ї.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍