Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Передчуття

– Маніяк, якого вже встигли наректи «львівським вампіром», знову напав. Сьогодні зранку знайшли тіло двадцятип’ятирічної Олени Коваль. Це вже третій такий випадок за цей місяць. Хоча поліція не розголошує подробиць, з нашого достовірного джерела стало відомо, що тіло майже повністю обезкровлене, а на шиї дві дірки, щоб зімітувати укус. «Вампір» обирає жінок із світлим волоссям і блакитними очима, віком до тридцяти років і нападає лише у п’ятницю ввечері. У поліції немає ні зачіпок, ані підозрюваних. Розробляється кілька версій, але поліція відмовляється коментувати їх. Офіційний речник...

– Бу!

– О Боже! Олеже, ти совість маєш?

– Вибач, не зміг втриматись. Ти так зосереджено слухала, ніби віриш у цю маячню.

– Ти хочеш сказати, що ті жінки самі спустили собі кров?

– Я мав на увазі вампі-і-іра-а-а.

– Дуже смішно. Я, між іншим, теж блондинка із блакитними очима і мені лише двадцять сім.

– Вибач, якось не подумав. Коли дивишся у новинах про різних маніяків і збоченців, то здається, що це нас не стосується.

– Так, але зараз він у нашому місті.

– Сплюнь! Може його вже зловили і не встигли подати в новинах. І... я тут подумав... ти ж не захочеш працювати з дому, поки його не спіймають?

-- Ти ж знаєш що ні. В мене купа паперів у агенції.

– Ну... тоді я буду зустрічати тебе після роботи кожного дня, поки у новинах не скажуть, що його зловили. Вітусь, як тобі така пропозиція?

– Було б добре але, боюсь, нічого не вийде.

– Чого б то?

– У понеділок, середу і п’ятницю Аліну треба забирати з гуртків і крім тебе нема кому.

– Я щось скомбіную... Чим ти пахнеш? Це щось нове?

Олег притис дружину до себе, торкнувся носом шиї, провів вверх, вдихаючи запах – це завжди змушувало її забувати про все і мліти від задоволення – тоді лівою рукою повільно провів вгору по спині, шукаючи замочок блискавки. Віта, примруживши очі, сама пригорнулась до нього, машинально підставляючи для поцілунків шию та плече.

– Олег...

– Що?

– Аліна спить?

– Зараз зиркну. Ніде не тікай.

Віта швидко оглянула себе у величезному дзеркалі шафи-купе – невисока, струнка, волосся зібране у неакуратну гульку, втомлений погляд. Здається, навіть трохи схудла за останній тиждень. Зараз Віті хотілось тільки одного – залізти з головою під ковдру і щоб ніхто не чіпав, але якщо вона знов пошлеться на втому, Олег вже напевно образиться.

Віта витягнула шпильку, спріпнула волоссям і розстібнула замочок сукні. Вона дивилась на себе у дзеркало із думкою, що може якраз сьогодні…

Коли Олег повернувся у кімнату, Віта повільно зняла бретельки з плечей і сукня впала на підлогу.

 

Тиждень почався повним завалом на роботі. Всім раптом захотілось заміж за поляків та чехів і у Віти на столі виросла гора паперів для перекладу та легалізації.

Попри абсолютну зайнятість та втому Віта пишалась собою, протягом кількох років її агентство стало прибутковим і одним з кращих у Львові. У наступному місяці вона збиралась найняти ще двох перекладачів і вже навіть обрала кандидаток для співбесіди. Але зараз, дивлячись на гору паперів, думала, чи не зробити це вже завтра. Було б добре, але поки завтра ще не настало, потрібно зменшити цю купу хоча б наполовину.

День тягнувся невимовно довго, навіть вид за вікном, який Віті так подобався, вже не додавав сил. Вона мимоволі пригадала, як довго та прискіпливо вибирала приміщення для агентства, основною умовою була близькість до центру і, разом з тим, вона хотіла, щоб навколо було тихо та гарно.

Олег не надто вдало приховував, що не вірить у її затію, але Віті вдалось знайти ідеальне місце, приміщення на першому поверсі, з одного боку банк, з іншого кафетерій, а навпроти невеликий, але густий сквер. І всього дві вулиці від центру.

В перші кілька місяців після відкриття були моменти, коли Віта шкодувала про свій вибір. Хоч офіс і розташувався біля банку, але перших клієнтів довелось чекати довго. Тоді ж вона затаїла образу на Олега. Чоловік не підтримав її, коли Віта пожалілась, а тільки запропонував влаштуватись перекладачем або менеджером у якусь стабільну компанію.

Віта змовчала, а вже наступного дня замовила кольорові листівки, сама розклеювала і роздавала їх, подала оголошення у газети і вперто чекала. А коли через пів року похвалилась Олегові першим плюсовим прибутком у відповідь почула, що блондинкам завжди щастить. Віта змусила себе усміхнутись у відповідь, і з думкою, що ще не час, стисла кулаки так, що нігті вп’ялись у долоні…

Зараз Вітина маленька агенція процвітає і вона завжди мимоволі посміхалась, виглядаючи у вікно, а після роботи часто затримувалась на кілька хвилин у скверику щоб назбирати листочків, або просто посидіти на лавці.

Закриваючи офіс, Віта поглянула на лавочку навпроти. Нікого. Вона знала, що Олег не зможе зустріти її, але все одно десь глибоко всередині сподівалась, що йому справді вдасться щось скомбінувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍