Читати книгу - "Світ без назви, Дмитро Деркаченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Немає стрілки «назад повернеш», – упівголоса проказав Артем. – А якщо піти назад?
Ця думка справді здавалася цікавою й нестандартною. Можливо творець каменю-вказівника сподівався саме на кмітливість тих, кому треба буде обирати шлях?
– Ну-ну, – хмикнув ззаду незнайомець. – Спробуй.
Артем впевнено повернувся спиною до каменю і пішов ґрунтовою дорогою в напрямку, який на його думку вказував «назад». Слідом за ним пішов незнайомець, але тримався позаду.
Хвилин через десять дорога вивела до роздоріжжя, де красувався камінь – точнісінько такий, від якого Артем рушив. Причому він з’явився зненацька, ніби матеріалізувався з повітря.
– Чортівня якась! – буркнув під ніс Артем.
Щоб побачити написи на камені, не треба було його обходити. Артем одразу побачив ті самі три стрілки та написи «не сподобається», «не раджу» і «не краще за інші варіанти». Цікаво, цей камінь був той самий чи в цій місцині таких вказівників натикали скрізь, аби тільки подратувати випадкових перехожих?
– То що ти обираєш? – єхидно й одночасно серйозно промовив незнайомець.
Артем подивився на свого супутника. Той зсунув униз червоно-сині окуляри. На Артема дивилися два зелених котячих ока. Хлопець відсахнувся, наче від прокаженого.
– Без паніки, – усміхнувся незнайомець. – Як я вже казав, я не диявол. Мене звати Кубик. Обирай.
Усмішка Кубика, як не дивно, збадьорила Артема. Він ще раз глянув на камінь-вказівник. Усі варіанти не обіцяли легкої прогулянки. Як героям казок вдавалося обирати з-поміж поганих варіантів саме той, який зрештою вів до головної мети їх подорожі? Ох, нелегко бути героєм!
– Прямо, – навмання обрав Артем.
– Чудово! – сказав Кубик, плескаючи в долоні та усміхаючись, наче голлівудська зірка на червоній доріжці. – Гарний вибір!
Артем поглянув уперед. Від вказівника прямувала, злегка виляючи, запилюжена ґрунтова дорога. По обидва боки від неї лежали чорні поля, обперезані лісосмугами. Й жодної живої душі.
– Каву будеш? – раптово, перш ніж Артем зробив перший крок назустріч «не сподобається», запитав Кубик.
Артем запитливо подивився на супутника. Кава була б не зайвою, але ж де вона посеред полів візьметься? Хіба що Кубик витягне термос з-за пазухи. Кубик, не чекаючи відповіді, ніби мимохіть торкнувся стрілки біля напису «не сподобається» і сказав: «два капучино». Одразу ж на вершині вказівника з’явилися два стаканчики, що парували. Запах кави вдарив у носа, відганяючи зайві думки.
– Ага, так можна було, – ніби муркочучи сказав Кубик, передаючи Артему капучино. – Насолоджуйся.
Невідомо, чим пропонував насолоджуватися Кубик: гарячим напоєм, дивною місцевістю чи подорожжю, що чекала. Але кава була неперевершена.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світ без назви, Дмитро Деркаченко», після закриття браузера.