Читати книгу - "Воїтель Моравії , Максиміліан Степовий"

                  Найтіель нам з новим світанком нарешті посміхнулася,
                  В серцях наших знову сила прокинулася
                І ми в рішучому нападі ворогів прогнали ген до морських низин,
                 На своєму шляху міста ворожі спалюючи,
              Ідоли Сней'Кін руйнуючи,
              Її владу тут назавжди стираючи!

                 І ось вже союзні війська до білого пляжу вийшли,
              На нас там знову камаранти чекали,
             То вирішальний бій для нас усіх був,
              В цій низині ми мали переваги, атакуючи ворогів з висот,
              Змієлюдям же не було куди тікати,
             Позаду лиш море, попереду смерть на них радо буде чекати!
              
                Йдучи вогнем та мечем по цим землям,
             Нові міста вирішив я заснувати 
             На тому місці, де ворожі фортеці колись височіли,
             Моравці радо там Лодомерію, Боґемію та Кейстут побудували,
             Швидко й човники на ріку Весту тут спустили,
            Водні шляхи моравці вміло осідлали,
           Адже наші боги нас до цього дня провадили,
          Щоб врешті й моравці власний дарований край отримали й у союзі з Аґрестією жили!
            Нам перемогу на своїх крилах Матір Всього Сущого несла,
               Богиня зримого та незримого!
      
                Нові землі ми Моравською Аґрестією назвали,
             Але камарантів наша присутність не задовольняла,
               Чинили їхні війська нам спротив,
               Аж поки сюди до моря ми їх не витіснили рішучими діями!
                 В останній битві з камарантами тут ми зійшлися,
               Рубали їх та палили, аж поки більшу частину їх не розбили,
                Інших же на човни посадили
               Та й на Фалінесті відіпхали,
              Щоб й духу зміїного тут не чути!
               З тріумфом ми до захопленої ворожої столиці в'їхали,
                За моїм наказом моравці все тут перебудували,
                 На ямшитових верхівках дубів дивовижна Мезаріча виросла -
                  То столиця вогнів й таємничої краси природи,
            В ній намісником королеви Аґрестії я посів,
        А ці землі нам сам Ейталіон в якості нагороди подарував,
          Бо кожен моравець за її звільнення тут свою кров проливав!

                  Я той, кого називають Сідріком Воїтелем Моравії!
                    З моїм вірним списом Арканоном я всі битви пройшов,
                 У Тінистих Горах свободу народу боронив,
              Для звільнення Вільшанську з-під облоги камарантів стільки зусиль доклав
              І врешті тут, на сході, змієлюдів за море я прогнав!

               Всією Моравію чудова новина поширилась,
                 Про те, як Сідрік, вождь моравців,
                  Хоробро з камарантами боровся,
                   Ні разу від битви з ними не відступився,
                     І в кінці над камарантами славетну перемогу здобув,
                     Свій власний народ до тінистих джунглів привів,
                      Чудові нові міста тут заснував,
                       І намісником королеви Маґди зробився,
                    Трон Мезарічі посівши!
    
                       Щастю людей не було меж,
                        Коли засновано було Східну Моравію,
                   Нарешті, дві Аґрестії знову зможуть жити в мирі своїх богів разом,
                     Об'єднавши два свої народи в один
                      І королівства теж зробивши єдиним та непорушним!

                        З величним тріумфом на своєму поні
                    Так у завойовану Ґардаріку вступав Сідрік Переможець Камарантів,
                      На кінчику свого списа він ніс свободу, надію й віру священну,
                       Котрі він все життя так рішуче відстоював!

                         "Я - Сідрік Воїтель Моравії!
                           Я той, хто завойовує та перемагає,
                    Коли прапор гордої гірської Моравії на вітру Аґнії за моєю спиною літає!
                      Що за чудовий день для вірян Найтіелі,
               Нарешті побачити,
          як криваві слуги Сней'Кін
          від страху за море починають тікати,
            Наш народ та імперію людей тихцем проклинати,
              А ми завжди на повернення камарантів будемо чекати,
                Щоб раз за разом їх знову проганяти!"

                  Королева Маґда, прибувши зі своїм почтом на коронацію Сідріка, таке йому сказала:
                    "Ти зайняв місце, уготоване тобі богами,
                   Тебе я вітаю, о Сідрік Воїтель,
                    Багато років ти матері моїй служив,
                   А тепер вповні за жертву її під Вільшанськом ти віддячив,
                     Борг моїй родині вповні повернув!
    
                       Місіонером я до Моравії прибула,
                       Світле мирне слово Аґнії із собою принесла,
                Від жахів кривавої війни дух моравців вилікувати прагнула,
                  Проте, в цих джунглях я титул Квітки Вітру за це отримала,
                   Але нікого в аґнізм не навернула,
                  Адже тут священна віра в Матінку-Природу сильно жила,
                     Вона вам і землю цю дала,
                     І від лиха захистила,
                    Вона ж моравців від темної плями зла лікувала,
                   Найтіель - то ж мати нашої Аґнії,
                    Тому й мирно будуть співіснувати наші дві релігії,
                  Як вічним та непорушним залишиться той союз Аґрестії та Моравії!
                    Ці східні землі по праву крові й честі тобі богинею даровані,
                      Так слався ж у віках, Сідрік Воїтель Моравії,
              Той, хто привів свій народ додому,
               Той, хто над камарантами рішучу перемогу здобув,
                 На довгі роки нам всім мир та спокій приніс!"