Читати книгу - "Таємний клуб лиходіїв, Selina Tamamushi"

Частина 1: Розширення

 

У самому центрі вулкану, захованому серед туманів, пари і різноманітних рахунків, розміщувався офіс Таємного Клубу Лиходіїв Легендарії. Величезний круглий стіл із обсидіану, лавові світильники з регулюванням яскравості й запах свіжої випічки створювали атмосферу… напрочуд дуже приємну.  

— Отже, друзі, — почала Дракониця, видуваючи димове сердечко з ніздрі, — Для чого я вас сьогодні зібрала. Мій бізнес “ДракоХрум” йде чудово, але треба… — Дракониця  видула два димових серденька з ніздрі, — розширення. 

— У тебе вже п’ять робочих пекарень, — нагадала павучиха за прізвиськом Павук, — Ти і так ледь встигаєш цим добром керувати! Куди збираєшся розширятися?  

— Так! Куди? Всі вже їдять твої пиріжки. Навіть монахи з Ордену Струнких, — сказала мадам Гарнюня смачно жуючи пиріжок. 

 — А я хочу в кожному селі! І головне — контрольовану мережу. Стандарти! Маркетинг! Бренд! — Дракониця вдарила о стіл так, що пиріжки затремтіли. 

— Проблема в логістиці, — зауважив транспортний маестро пан Візник. — Щоб побудувати нові пекарні, треба... як це кажуть?.. безкоштовна робоча сила, яка сама цього хоче? 

— Герої! — вигукнула пані Павук. — Вони завжди кудись лізуть, за щось борються. Дайте їм мету — і вони побудують хоч фабрику, хоч мережеві пекарні. 

— З будовою пекарень не маю проблем. Гноми за золото, вправно та швидко все роблять, однак готують вони дуже погано. І не сильно  ввічливі з клієнтами. Тож, у мене проблема — брак персоналу. 

— Я чув, що  маг Копіуюс розробив машину зі створення  ідеальних лицарів. Найміть їх! — запропонував Барон Бартер. — Вони ж усе роблять однаково ідеально, то і пиріжки випечуть смачні. 

— Лицарі працюють за плату, і це частіше не золото, а наша з вами голови, хто готовий розширятись за таку плату? — запитала Дракониця обводячи всіх своїми хижими очами. — Мені потрібен мотивований персонал, якому буде достатньо заплатити гроші чи золото. 

—  З героями важко працювати, — зітхнула Пані Павук, поправляючи павутинний капелюшок. — Моє ткацтво “Клубок Долі” працює у трьох провінціях, але щоразу як я запускаю новий візерунок — приходить якийсь лицар із криком “Це пастка!” і все псує. Це ж збитки, які ніхто мені не покриває! 

— Ой, хто б жалівся, у Вас єдиної серед нас є патент на вироблення костюмів від короля. І за підсумками ви вдягаєте сімдесят відсотків всього королівського двору, — весело підморгнув Барон Бартер. 

— Звучить гарно, та до замку їде все безкоштовне, — зітхнула пані Павук, — за можливість працювати в Легендарії!   

— У своїх заїжджих дворах, теж працюю у збиток собі. Тому що  даю велику знижку для лицарів з посвідченням від короля, а вони й є основні клієнти. Коли ж вони жаліються на алергію від павутинових простирадл... — зітхнув Барон Бартер, який керував мережею готелів під брендом “Вечеря й Відпочинок”, —  тоді їм дають ще сніданок моїм коштом... 

— Як це жаліються на алергію? Моя продукція тестується і вона гіпоалергенна! — здивувалася пані Павук новой для неї інформації, — треба посилити контроль якості на виробництві. 

— Та яка там алергія,  просто королівські лицарі знайшли місце, де можуть економити, ось і заощаджуються за мій рахунок, — люто відповів Барон Бартер, а потім заспокійливо  додав, — а звичайні постояльці тільки хвалять постільну білизну вашого виготовлення.  

— Королівські лицарі! Ах, мені от все згадується той лицар, — мрійливо промовила пані Павук, — Сер Гарбу. Такий милий хлопець. Подарував мені плащ, меч і навіть чоботи. Просто так!   

— Тому що він злякався та втік! — хором вигукнули всі інші.  

— Можливо, — погодилася пані Павук, — але мені це сподобалось, що я навіть залишилась в Легендарії... 

— Отже, — перебила Дракониця, — повернімося до головного. Де знайти мотивований персонал? Пане Шлаче, що Ви мені можете порадити? Я сьогодні нічого від Вас не чула. 

— Проведіть конкурс-вакансію на кращого співробітника пекарні з наступним зростанням! — відповів магнат у сфері корисних копалин і магічної металургії, для своїх просто пан Шлак, — мотивовані самі Вас знайдуть!  

— Так, вже проводила! Прийшли з десяток лицарів, які все потрощили, мене майже вбили... — Дракониця зітхнула, випустивши дим, та продовжила, — були, правда, і два доброзичливих чоловіки, та коли дізналися, що будуть працювати під моїм керівництвом — втекли!  

— Це все Король Легендарії винний, — сказав в серцях пан Шпак, —  не визнає звичайної праці. Лише подвиги його цікавить.    

— А це вірно! Всі ці  балади “Герой врятував принцесу”, “Герой вбив троля”, — скривилася  павучиха, — але жодного: “Герой десять років чесно вирощував пшеницю та платив податки” або  “За цей рік герой відкрив три робочих місця”. 

— Або пісеньки… “Сер Блиск врятував провінцію ”… Чому ніхто не співає “Пан Візник врятував ринок перевезень від монополії орків”? — обурився сам Візник. 

— Оце нагадали мені. Король знову надіслав перевірку до моїх готелів, — поскаржився Барон Бартер. — Каже, на мене жаліються: “Ваша ніч занадто темна, а сніданок не натхненний.” Що це означає?  Га? 

— Це означає, що барди винуваті, — мило буркнула мадам Гарнюня. — Вони створили міф, що справжній герой — це той, хто вбиває та забирає, а не варить суп чи копає. 

— А чого це барди винні? — заперечив пан Шлак, — хто їм зарплатню платить? 

— Ну не ми, це точно! — весело відповів Барон Бартер, — як би ми, то нас оспівували в найкращих рисах. Навіть мій жирок був би мальовничо та чарівно розписаний у легендах! 

— Вірно, Бароне! —  пан Шлак дружньо вдарив по плечу Барона Бартера, — король платить бардам і він заказує, що співати. Як я вказую, що робити моїм гномам. 

— Я починаю вас розуміти, — задоволено сказала Дракониця, — щоби знайти мені працівників до пекарні, треба зробити так, щоб кожен мешканець хотів у мене працювати, — вона видула декілька димових серденьок з ніздрі, — а для цього потрібно найняти декілька бардів! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍