Читати книгу - "Ключ від замку. /dark Fantasy /, Йо Томас"

— Дбай про себе, — каже він нарешті. Голос рівний, але в очах — щось важче за просту турботу.

— А ти дочекайся дзвінка, — киває вона. — І не втрать себе в чужій грі.

Він нахиляється. Не різко, не впевнено, а з повагою — і легко торкається губами її щоки. Тепло. По-людськи. Як подяка за щось, що навіть не сформулюєш словами.

Вона не відповідає словами. Просто сідає за кермо, заводить двигун. Короткий погляд — крізь лобове скло, і авто рушає.

Нік стоїть на місці. Руки в кишенях, обличчя спокійне, але очі біжать за чорним бусом, що повільно зникає на гірській дорозі. Колеса піднімають легкий пил. Сонце блищить на даху машини.

Він дивиться довго, поки авто зовсім не сховається за поворотом.

Тоді лиш повільно зітхає, проводить долонею по волоссю й усміхається сам до себе — коротко, м’яко. Як людина, яка побачила щось справжнє. І хоч не втримала, але вдячна за зустріч.

— А ти, воїтелько, не загуби себе в тіні. Я таки ще чекаю тебе. Десь — колись.