Читати книгу - "Пісня Соломона"

цього син не витримає. Ще не встиг батько відсмикнути руку, а Дояр схопив його за комір, зірвав зі стільця й ударом кулака звалив на радіатор. Штора ляснула та скрутилася.

— Ще раз її зачепиш, ще один раз — і я тебе вб’ю.

Приголомшений, Мейкон і на слово не спромігся. Протягом довгих років він викликав повагу і страх всюди, де тільки ступив, протягом років був найвищий серед усіх — і повірив у свою недоторканність. А тепер повзав під стіною й дивився на чоловіка — такого самого на зріст... і на сорок літ молодшого.

Так як батька переповнювали суперечливі почуття — приниження, лють і мимовільна гордість за сина, так само й сина розшарпували протиріччя. Було боляче й соромно побачити, як корчиться батько перед сином. Було сумно відкрити, що велична піраміда — це зовсім не п’ятитисячолітнє чудо світу, незбагненно й ненастанно будоване з покоління в покоління руками міцних чоловіків, ладних покласти життя, щоб довершити роботу, — а бутафорія з пап’є-маше, прикраса вітрини, мудровано виготовлена в підсобці Сієрзової крамниці, з гарантійним терміном на вік однієї людини.

І було радісно. Нестримна, буйна радість, як у лошака на скаку, прадавня, як пожадання. За одну мить щось здобуто і щось втрачено. Відкрилися безконечні можливості й величезна відповідальність, але юнак не був готовий користатися першим і прийняти тягар другого.

Дояр, бокуючи, обійшов стіл і спитав матері:

— Нічого вам не сталося?

Мати вдивлялася в нігті.

— Нічого. Зі мною все добре.

Дояр глянув на сестер. Ніколи не міг по-справжньому розрізняти їх — як і їхні ролі — і матір. Підлітки, коли він народився, сестри тепер мали по тридцять п’ять і тридцять шість років. А що Рут була старша від Ліни всього на шістнадцять літ, то всі три завжди видавалися йому однолітками. А цієї миті, коли Дояр подививсь у вічі Ліні й Корінтіанс, сестри відповіли поглядом, повним досі не знаної ненависти, такої лютої й несподіваної, що брат оторопів, їхні безбарвні очі вже не губилися на тлі блідуватої шкіри. Здавалося, неначе хто обвів їх чорнющим вугіллям, мазнув по лінії обабіч рота й надув рожеві губи ненавистю так, що мало не лускали. Дояр замружився раз, другий — поки два обличчя набрали звичної м’якости з домішкою тривожности.

Дояр квапливо вийшов з кімнати. Ніхто тут ані не подякує, ані не проклене. Мій вчинок — тільки для мене, ні для кого більш. Між батьками він нічого не змінить. І в них самих нічого не змінить. Повалив батька; на шахівниці, мабуть, буде нова позиція, однак гра триватиме, як тривала досі.

Кохаючись з Агар, Дояр став шляхетний. Принаймні так він вважав. Став великодушний. Принаймні так йому здавалося. Шляхетний і великодушний до такої міри, щоб захистити матір, про яку майже ніколи не думав, і підняти руку на батька, якого він боявсь і любив.

У своїй спальні Дояр перебирав різний дріб’язок на туалетному столику. Ось дві щітки. Мама подарувала їх синові на шістнадцятиріччя. Дві срібні цяцьки з викарбуваною монограмою — М. Д. — Мейкон Дед. Це скорочення можна було б також, переставивши місцями літери, прочитати як «доктор медицини». Колись Дояр з матір’ю пожартували з цього, й вона всерйоз порадила подумати про вступ до медичної школи. Син відбувся жартом: «І як би воно виглядало? Д. М. М. Д. Доктор медицини Мейкон Дед. Чи пішли б ви, занедужавши, до лікаря на прізвище Мертвяк?»

Рут засміялась, але нагадала синові, що його звати також Фостер. Чом би не вживати Фостер як прізвище? Лікар Мейкон Фостер. Хіба не гарно звучить? Дояр змушений був визнати, що так, гарно. Ось ці дві срібні щітки завжди наводили на гадку, що тоді хотіла мама: щоб він не обмежився школою, а пішов до коледжу й до медичної школи. Рут такою самою мірою зневажала чоловікову роботу, як він зневажав випускників коледжу. Як на Дояревого батька, навчання в коледжі було марнуванням часу, далеким від життєвої справи — науки ставати власником. Дед прагнув, щоб дочки навчались у коледжі, — там-бо можна знайти пристойних чоловіків, — і Корінтіанс таки стала студенткою. Ну а Дояреві нічого було туди рипатися, тим більше, що в конторі він був справжньою підмогою. Такою цінною, що батько постарався, щоб його приятелі з банку замовили словечко своїм приятелям, щоб ті викреслили Дояра із списку призовників першої черги й надали хлопцеві статус «незамінний годівник сім’ї».

У тьмяному світлі настінної лампи Дояр стояв перед дзеркалом і дивився на своє відображення. І, як завжди, не тішився тим, що бачив. Обличчя ніби нічого. Жінки завжди хвалили його очі, є тверда лінія підборіддя, зуби просто-таки розкішні. Окремо взявши, все виглядає непогано. Навіть краще, ніж непогано. Але бракує внутрішньої гармонії, поєднання всіх цих рис у цілість. Якийсь випадковий набір. Зовнішність молодика, котрий бозна-де опинився, заглядає з-за рогу й мордується, що робити: йти далі, чи повертати назад. Неймовірно важливе рішення, але дійде до нього той молодик безоглядно, навмання й несвідомо.

Стоячи у світлі лампи й намагаючись не думати про те, як батько повзав під стіною, Дояр почув стукіт у двері. Не хотів бачити Ліни чи Корінтіанс, не хотів балакати по секрету з матір’ю. А тут ще гірше, у дверях з’явився батько. У розсіченому кутику рота досі було видно скипілу кров. Мейкон тримався прямо й дивився твердо.

— Послухайте, тату, — почав був Дояр, — я...

— Помовчи, — відповів батько й боком пройшов повз нього. — Сядь.

Дояр рушив до ліжка.

— Послухайте, забудьте це. Якщо ви пообіцяєте...

— Я сказав тобі сісти. Більше нічого.

Мейкон говорив тихо, обличчям дужче, ніж будь-коли, він нагадував Пілат. Зачинив двері.

— Ти вже виріс, але ще не дорослий чоловік. Ти повинен стати мужчиною. А якщо хочеш таким бути, то мусиш прийняти всю правду.

— Не треба. Не хочу знати всього, що було між вами й мамою.

— Ні, треба. І ти мусиш це знати. Раз ти вже підняв руку на батька, то мусиш мати трохи в голові за тією рукою, перш ніж знову її підняти. Те, що я тобі розкажу, — не перепросини й не виправдання. Просто щоб ти знав.

Я оженився з твоєю матір’ю 1917 року. Було їй шістнадцять, вона мешкала разом із батьком. Не скажу, що я закохався в неї. Тоді на таке зважали менше, ніж тепер. Від подружжя вимагалося взаємної пошани, чесносте і... і чистоти. Треба