Читати книгу - "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"

Стіві Вандер він відомий як один із найпопулярніших поп-співаків та авторів пісень сімдесятих років.

Прочитавши ці рядки, читач може обурено вигукнути: «Що за нісенітниця! Лестощі, компліменти!.. Ці трюки всім давно відомі. Вони не працюють — принаймні, з розумними людьми».

Воно й не дивно. Лестощі рідко діють на розумних людей. Це підступно, фальшиво і нещиро. Лестити не варто, але, як правило, це роблять. Правда, деякі так прагнуть визнання, що проковтнуть будь-що, наче людина, що помирає від голоду й тому готова їсти траву та хробаків.

Навіть королева Вікторія була падкою на лестощі. Прем'єр-міністр Бенджамін Дізраелі зізнавався, що часто вдавався до них, «розкидав їх садовою лопатою», спілкуючись з королевою. Але Дізраелі був одним із найбільш бездоганних, вправних і кмітливих політиків, які коли-небудь керували неосяжними землями Британської імперії. У своїй сфері він був геніальний. Однак те, що спрацьовувало у нього, не обов'язково вдасться нам з вами. Зрештою, лестощі зазвичай приносять більше шкоди, ніж користі. Лестощі — це підробка. Як і фальшиві гроші, вони рано чи пізно втягнуть вас у халепу, якщо ви спробуєте ними скористатись.

У чому ж різниця між визнанням чеснот і лестощами? Все дуже просто. Визнання — щире, лестощі — лицемірні. Визнання йде від щирого серця, воно безкорисливе, ним захоплюються. Лестощі вимовляються крізь зуби, вони егоїстичні, їх зневажають.

Нещодавно мені вдалося побачити бюст мексиканського героя генерала Альваро Обрегона в Чапультепекському палаці в Мехіко. Під бюстом було висічено мудрі слова генерала: «Не бійтесь ворогів, які вас атакують. Остерігайтесь друзів, які вам лестять».

Ні, ні й ще раз ні! Я настійно не рекомендую вам вдаватися до лестощів. Я дуже далекий від цього. Я розповідаю про новий спосіб життя і хочу це повторити.

На стінах кабінету короля Георга V у Букінгемському палаці висіли шість афоризмів. Один із них був таким: «Навчіть мене не роздавати і не приймати дешеві похвали». Ось що таке лестощі: це дешева похвала. Одного разу я знайшов визначення лестощів, яке буде не зайвим повторити: «Лестити — це говорити іншим людям те, що вони думають про себе».

«Які б вирази ви не застосовували, ви ніколи не зможете сказати щось таке, що не характеризувало б вас», — говорив Ральф Волдо Емерсон.

Якби все, що ми робимо, було лестощами, кожен міг би це зрозуміти, і ми всі стали б експертами з людських стосунків.

Якщо лише ми не обмірковуємо якусь проблему, то зазвичай витрачаємо близько дев'яноста п’яти відсотків свого часу на думки про себе. Варто лише на деякий час припинити думати про себе і згадати про чесноти інших, і нам не потрібно буде вдаватися до дешевих і неправдивих лестощів, які можна розпізнати раніше, ніж вони злетять із вуст.

В наш час визнанням чужих чеснот часто-густо нехтують. Ми забуваємо похвалити свого сина чи дочку за гарну оцінку, ми не заохочуємо своїх дітей, коли їм вперше вдається спекти торт або побудувати шпаківню. Але ніщо не надихає дітей більше, ніж подібний прояв батьківської зацікавленості та схвалення.

Наступного разу, коли ви насолоджуватиметеся смачною стравою у ресторані, попросіть передати кухарю, що вона була неперевершена, а коли стомлений продавець виявить до вас незвичну люб’язність, не забудьте подякувати йому за це.

Кожному міністру, лектору та публічному оратору знайомий той відчай, який відчуваєш, коли виходиш на сцену до слухачів і не отримуєш жодної підбадьорливої репліки. Це стосується не лише професіоналів, але й працівників офісів, магазинів та фабрик, наших друзів і рідних. У міжособистісних стосунках ніколи не слід забувати, що нас оточують люди, які прагнуть визнання. Це законна порція уваги, якої прагне кожна душа.

Спробуйте освітити свої повсякденні стосунки дружнім променем крихітних іскорок вдячності. Незабаром вас здивує, як ці іскорки розпалюють маленькі вогнища дружби, які згодом напевне перетворяться на маяки-велетні.

Службові обов’язки Памели Данхем із Нью-Фейрфілда, штат Коннектикут, передбачали, серед іншого, нагляд за прибиральником, який працював дуже погано. Інші працівники насміхалися над ним і зумисне смітили в коридорах, аби показати, як погано він справляється зі своєю роботою. Це було не дуже добре, адже продуктивний час витрачався даремно.

Памела безуспішно вдавалась до різних засобів, щоб заохотити цього чоловіка. Вона помітила, що час від часу він працював насправді добре. В такі дні Памела намагалась похвалити його у присутності інших. Щоразу прибиральник працював усе краще і краще, і незабаром він почав виконувати свою роботу досить добре. Щира подяка подіяла там, де критика та висміювання зазнали невдачі.

Образивши людину, ви не лише не зміните її, а й більше ніколи не надихнете. Ось старе прислів'я, яке я вирізав і наклеїв на своє дзеркало, щоб бачити його кожного дня:

«Я прямуватиму цим шляхом лише один раз; тому все добро, яке я можу зробити людям, я повинен зробити зараз. Мені не можна забути про це чи відкласти на потім, тому що я більше не зможу пройти цим шляхом ще раз».

Емерсон казав: «Кожна людина, яку я зустрічав на своєму шляху, в чомусь краща за мене. Отже мені є чому в неї навчитись».

Якщо ці слова були істинними для Емерсона, для нас вони мають бути істинними й поготів. Годі думати про власні досягнення і бажання. Краще спробуємо дізнатись про чесноти іншої людини. Забудьте про лестощі. Давайте чесно, щиро визнавати хороші якості одне одного. Будьте сердечними та щедрими у своєму схваленні, тоді люди будуть цінувати ваші слова, пам'ятати їх і повторювати протягом усього життя, навіть після того, як ви про них забудете.

Хваліть відверто та щиро.

Розділ 10

Той, хто це зробить, здобуде весь світ. Той, хто не зможе,— приречений на самотність

літку я часто їжджу в Мен порибалити. Особисто я обожнюю полуницю з вершками, але з деяких не зрозумілих мені причин риба віддає перевагу хробакам. Тож коли я йшов на риболовлю, то не думав про те, що люблю я. Я думав про те, що полюбляє риба. Я не насаджував на гачок полуницю з вершками. Я погойдував перед рибою хробачком чи коником-стрибунцем, примовляючи: «Чи не хотіла б ти це скуштувати?»

Чому б не вдатися до цієї практичної кмітливості, коли йдеться про людей?

Саме це зробив Ллойд Джордж, прем'єр-міністр Великої Британії, під час Першої світової війни. Коли його запитали, як йому вдається залишатися при владі в той час, як інші лідери військового періоду — Вілсон, Орландо та Клемансо —