Читати книгу - "Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності"

званого шлюбу-urfi, таємного шлюбу, єдиним свідченням якого є договір, підписаний свідками. Розір­ваний договір теж не є доказом шлюбу. Незважаючи на це, кількість таких подружжів зросла, особливо серед молоді, яка не може дозволити собі побудувати сім’ю, або тих, хто використовує його як альтернативу релігійно забороненому дошлюбному сексу108.

Поширена думка, згідно з якою шлюб завжди існував як більш-менш незмінна релігійна установа, лише питання релігійної віри. Попри те що шлюбу була надана центральна роль у різних релігіях, він розглядається як щось протилежне релігії, як щось зовсім нерелігійне. Крім того, існують різні форми шлюбу, деякі з них більш цінні за інші. Також є принципові відмінності щодо того, хто і з ким може брати шлюб.

Незважаючи на те що існують різні правила шлюбних гетеросексуальних статевих зносин, простежуються певні закономірності, притаманні різним релігіям. За винятком релігій, які засуджують секс загалом, більшість з них, як правило, погоджується, що гетеросексуальна діяльність у рамках шлюбу є прийнятною, хоча й не завжди рекомендованою. Але, як ми побачимо далі, це аж ніяк не стосується всіх видів гетеросексуальних відносин.

Секс, хочете ви цього чи ні

Геніталії є «видимою ознакою мандата, отриманого від богів», — пояснив провідний японський синтоїст Міяхіро Садао в 1831 році. Його думка полягала в тому, що «чоловіки народжуються, оснащені чоловічими статевими органами […] які будуть використовуватися для того, для чого вони призначені, тобто розмноження, збільшення кількості людей на нашій землі»109. Пеніс дійсно є «інструментом вшанування покоління нащадків». Будь-яка спроба запобігти використанню чоловічих геніталій прирівнюється до святотатства110.

Не тільки бідний Іпполіт має підстави побоюватися богів через небажання займатися сексом. Давньогрецька релігія, звичайно, не єдина в історії, яка наполягала на сексуальних стосунках. Японський синтоїзм — одна з релігій, яка найбільш активно проповідує гетеросексуальне євангеліє. Якщо релігія приймає таке бачення сексу, стримувати чоловічу сексуальність украй важко. Багато синтоїстів відкрито критикували буддизм і вважали його антисексуальну позицію богохульством. Міяхіро Садао зазначив: «Перетворювати неосвічених юнаків на буддійських священиків означає скоювати гріх перед нашими богами»111. Якщо буддисти, католики та адепти багатьох інших релігій роб­лять усе можливе, щоб підтримувати безшлюбність священиків, синтоїсти, навпаки, зобов’язують священиків одружуватися112.

Двоїсте ставлення до шлюбу, що існує в більшій частині християнських і буддійських течій, отже, не єдиний релігійний спосіб регулювання гетеросексуальності. Часто секс у шлюбі вважається релігійним обов’язком. Іудаїзм, який становить релігійну основу християнства, має зовсім інше розуміння гетеросексуальності та шлюбу, ніж буддизм і вчення апостола Павла. В іудаїзмі від чоловіків і жінок не тільки очікувалось одруження, вони були зобов’язані робити так. Історія доньки Ієффая з Книги Суддів становить гарний приклад центральної ролі шлюбу за давніх часів. Коли Ієффай ішов на війну проти аммонитян, він заприсягнув Богові пожертвувати першою людиною, яка вийде з будинку його зустрічати, якщо він повернеться з бою неушкодженим. Після перемоги над аммонитянами на порозі дому його зустріла єдина донька, танцюючи та б’ючи в барабан. Донька зрозуміла, що клятва Ієффая Богові прирікала її на смерть. У єдиному проханні до батька дівчина зізналася у своєму бажанні, яке дає змогу виснувати, що було найважливішим у її житті: «Дозвольте мені бути вільною два місяці, щоб я могла піти в гори разом із моїми подругами й оплакувати смерть у невинності»113. Бути вбитою власним батьком — це одне, але померти неодруженою — ось це вже справжнісінька трагедія.

Якщо б їй поталанило побратися, перш ніж батько забрав її життя, Ієффайова донька втратила б невинність, тому що секс відразу після шлюбу був обов’язковим. Уже в Едемському саду Бог чітко дав зрозуміти Адамові та Єві, яким є їхній головний обов’язок: «Плодіться й розмножуйтеся, наповнюйте землю»114. Ной і його сини отримали таку ж настанову, коли за кілька століть зійшли з ковчега після того, як Бог винищив решту людей у потопі115.

Протягом усієї історії іудаїзм цілком негативно ставився до безшлюбності. Секс і фертильність тісно пов’язані. Нащадки є нагородою від Бога, тому утримуватися від сексу рівнозначно невдячності. У Книзі Псалмів пишеться: «Діти — це дар від Господа, плід — нагорода Його»116. Всі обіцянки Бога єврейському народові ідентичні обіцянці, яку він дає Авраамові: «Я зроб­лю вас великим народом; я благословлю вас і звеличу ім’я ваше. Ви будете благословенними!»117. Через шлюб та обов’язковий шлюбний секс, спрямований на продовження роду, всі євреї роб­лять свій внесок в обіцянку Бога Авраамові. Плодючість є ознакою присутності Бога: «Не повинен бути безплідний чоловік або жінка серед вас»118. Єремія був єдиною особистістю в Єврейській Біблії, кому Бог заборонив брати дружину, щоб показати ізраїльтянам, як вони відвернулися від Бога119. Єремія у статусі неодруженого є трагічним нагадуванням того, як Ізраїль відмовився від Бога.

У біблійському іудаїзмі жінка мала необмежене право на запліднення, через це вона могла одружитися з братом свого чоловіка, якщо той помер до того, як вона завагітніла. У Книзі Буття розповідається історія такої собі Фамарі. Спершу вона виходить заміж за старшого сина Іуди, який незабаром помирає, тому що він «був неугодний перед очима Господа». Потім стає дружиною другого сина Іуди, який теж помирає, не подарувавши їй дитину. Фамарь зрозуміла, що її свекор не віддасть їй третього, молодшого, сина у чоловіки, тому вона перевдяглася повією та спокусила самого Іуду, змусивши його запліднити її. Коли вагітність стала очевидною, її звинуватили в блуді, але вона довела, що саме свекор — батько її майбутньої дитини. Висновок Іуди як богобоязливої людини був такий: «Вона праведніша від мене; тому що я не віддав її [як дружину] моєму [третьому] синові Шелі»120. Ця історія є, звичайно, міфічним перебільшенням, але вона наочно демонструє, як сильно зацікавлена сім’я чоловіка у вагітності його дружини.

Рабиністичний іудаїзм зберіг бачення обов’язковості сексу. У Мішні, усній Торі (бл. 200-х років н.е.), категорично стверджується, що шлюбний секс є обов’язком людини: «Людина не повинна утримуватися від виконання шлюбних обов’язків, якщо вона досі немає дітей». Чоловік має розмножуватися, тоді як жінка, згідно з Мішною, не зобов’язана121. Чоловік, «який не робив усе можливе, щоб продовжити рід, є тим, хто проливає кров», — стверджував середньовічний коментатор Тори Раші122. Маймонід, один із найвпливовіших єврейських учених, уважав, що жінка також була зобов’язана виконувати шлюбні обов’язки. Якщо вона відмовляється, чоловік має розлучитися з нею. Така вимога не мала достатньої підтримки, оскільки жінка отримувала легкий спосіб розлучення123.

Один із найголовніших кабалістичних текстів, «Зогар» (XIII століття н.е.), ставить чоловічий обов’язок продовження року в космічній перспективі. Шоста заповідь — не чини перелюбу — також означає, що «необхідно розмножуватися». Якщо людина відмовляється