Читати книгу - "Майстер"

не усвідомлюючи, свою сестру. Вона й сама була наполовину принцесою,— витончена, блискуча, гнітючо владна,— що тільки недавно прибула до Лондона. А другу половину Еліс мусила впізнати. Вона була Розі Маннемент — прикута до ліжка, «дивно виряджена маленька хвора», «невеличка старчиня, гостра на язик каліка, балакуча сестра», «жорстка, яскрава істота, відполірована, як це буває, болем».

Вона читала все, що писав брат, і висловила глибоке зачудування цим новим романом, і словом не згадавши про прикуту до ліжка сестру, котру двоє інших головних героїв не дуже й шанують. У своєму щоденнику Еліс писала про працелюбність Генрі та успіхи Вільяма. «Непогано,— писала вона,— як на одну родину, тим паче, якщо я,— вона додавала,— уб’ю себе, а це — найважче».

Тож, переїхавши до Лондона, вона почала вмирати по-справжньому, вона, котра так довго тільки бавилась у смерть. Еліс казала Генрі, що, як визволення, чекає на якусь видиму хворобу, хотіла, щоб той обіцяний рак уже швидше почався. Їй було тільки сорок три. Уві сні вона бачила човен, що гойдався у бурхливих морських хвилях під темним від хмар небом, а в ньому сиділа давно померла подруга Ані Діксвелл, котра повернулася до неї обличчям. Еліс була готова до неї піти.

Генрі та міс Лоринг доглядали за нею, дивились, як вона згасає, тамували її біль морфіном. Здавалося, сестра зовсім не змінилась, і він міркував, чи не можна їй і зникнути так само, померти, як іноді буває, навіть цього не зауваживши. Але помирала Еліс важко.

Одного дня Генрі зайшов до кімнати й отетерів, помітивши, як вона змінилася. Сестра страждала, важко дихала, а її пульс, за словами міс Лоринг, був повільним і ледь відчутним. Сильний жар зробив її тихою, але часом траплялися напади сильного кашлю, після яких вона відригувала кілька разів поспіль, а потім знесилено падала на подушки. Коли Еліс пробувала заговорити, кашель повертався і розривав її на шматки, тож вона переважно мовчала. Лікар сказав, що не бачить, чому це не може тривати багато днів.

Він спостерігав за сестрою, охоплений таким відчаєм, що навіть не подумав її заспокоювати. Генрі за неї боявся і думав, що, попри всі свої попередні запевнювання, Еліс теж боїться. Він усвідомлював, що сестра може відійти кожної хвилини, і чекав на те, що вона, можливо, скаже щось перед тим, як остаточно зісковзне в темряву.

А потім сталась іще одна зміна. Через кілька годин біль і слабкість, здається, відпустили її, кашель і жар зникли, але вираз смерті на обличчі тільки загострився. Сестра не спала. Генрі сів біля неї й бажав би, щоб замість нього тут була їхня мати, яка б знайшла правильні слова, щоб допомогти Еліс звільнитися від цього світу та полегшити їй перехід до іншого. Генрі спробував уявити матір у цій кімнаті, він майже шепотів до неї, заклинаючи увійти: «Мамо, з’явись і допоможи Еліс своєю ніжністю». Йому хотілося спитати у сестри, чи відчуває вона присутність духу матері.

Було ясно, що Еліс не протримається довго, але Катерина Лоринг наполягла на тому, щоб Генрі не залишався із сестрою на ніч, і він погодився, що вже не може нічим зарадити. Приготувався йти. Але тут знову побачив, що сестрі стало гірше. Вона не могла повернутись у ліжку й насилу дихала. А потім Еліс прошепотіла, і від того шепоту вони з міс Лоринг гостро перезирнулися. Поволі сестра напружила голос, аби їм обом було її добре чути.

— Я не витримаю більше жодного дня,— промовила вона.— Нехай мені дозволять померти.

Ці слова допомогли йому повільно пройти через Кенсингтон дорогою до власного помешкання. Генрі завжди побоювався, що, коли кінець буде близьким, усе виявиться набагато страшнішим, ніж думала сестра, що всі її сентенції про бажаність смерті виявляться звичайною бравадою. Виявивши, що Еліс дійсно знала, про що говорила, він відчув полегкість. Генрі спостерігав за нею, знаючи, що на її місці почувався б наляканим, але вона була зовсім іншою. Еліс навіть не здригнулась.

Катерина Лоринг розказала, що серед ночі Еліс поринула в неглибокий сон. Наступного дня, заступивши на нове чергування біля ліжка сестри, Генрі міркував про те, якими були її сни, і сподівався, що морфін зробив їх щасливими, розігнавши темряву та страх, що затьмарювали її життя. Він усією душею бажав їй щастя. Проте не міг змусити себе не сподіватися на те, що сестра продовжуватиме дихати, попри все, не міг дозволити їй піти. Так довго спостерігаючи за її конанням, Генрі не міг уявити Еліс мертвою. Прийшов лікар, якого викликали, і сказав, що ніякого лікування не припише, бо воно вже не потрібне.

Для Генрі, котрому невдовзі мало виповнитися п’ятдесят, це була перша смерть. Він не був присутнім, коли помирала мати чи батько. Він сидів біля материного тіла та не бачив, як вона зітхнула востаннє. Він описував смерть у своїх книгах, але не знав, що цілий день сидітиме біля сестри, дивлячись, як дихання її слабне, стихає, а потім знову з’являється. Генрі спробував уявити, що відбувається з її свідомістю, з її гострим розумом, але вирішив, що від Еліс уже залишилося тільки ледь чутне дихання та слабкий пульс. Воля і знання покинули її, лишилося тільки ослаблене тіло, що повільно наближалося до свого кінця. І це змушувало його ще дужче жаліти сестру.

Генрі завжди уявляв собі, що будинок, у якому хтось помирає, має бути тихим і наповненим споглядання місцем, але тепер знав, що ніякої тиші в ньому немає, бо дихання Еліс, то голосне й уривчасте, то тихе й неглибоке, наповнювало кімнату звуками. Її пульс мерехтів і часом зникав, але сестра не помирала. Генрі подумки цікавився, чи смерть матері була такою ж. Але це знала тільки Еліс, і спитати можна було тільки в неї.

Коли дихання сестри стало легким і частим, Генрі підвівся і доторком побажав їй спокійного сну. Це тривало годину. Еліс і досі не була готовою відійти. Він подумки цікавився, на кого вона перетворилася тепер, яка її частка ще існувала. Коли сестра перестала дихати, він виявився до цього не готовим, попри довге очікування, попри дні та ночі, проведені біля її ліжка. Еліс іще раз вдихнула, напружено та рвучко. Генрі знову захотів, аби поруч із ним сиділа мати, щоб тримала його за руку, коли сестра відійде. Міс Лоринг із годинником слідкувала за диханням Еліс, яка тепер робила лише по одному вдиху за хвилину. В останні години сестрине лице проясніло, що видалося Генрі дивним і надзвичайно