Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

смерть. Син лорда Вестбурна, що свого часу як секретар відомого археолога Картера брав участь у розкопках гробниці Тутанхамона, у листопаді минулого року був знайдений вранці мертвий у своєму ліжку, хоча з вечора був цілком здоровий і не скаржився на недугу. Причина його смерті так і не була точно встановлена».

«Страх охопив Англію…» – писала одна з газет після того, як помер Арчибальд Дуглас Рейд, який хотів зробити рентгенівський знімок мумії. Двадцять перша «жертва фараона» – єгиптолог Артур Вейгалл – помер від «невідомого виду лихоманки».

Потім повідомляється про смерть А. К. Мейса, того самого, котрий разом з Картером розкрив похоронну камеру. У повідомленні, однак, не згадувався той факт, що Мейс був уже давно хворий; долаючи недугу, він все ж таки допомагав Картерові, але, зрештою, саме через свою хворобу був змушений припинити розкопки.

Нарешті, «покінчивши із собою в стані сердечної депресії», помирає зведений брат лорда Карнарвона Обрі Герберт. І – справді звучить приголомшливо – 1929 року від укусу якоїсь комахи вмирає леді Карнарвон. До 1930 року з тих, хто брав безпосередню участь у розкопках, залишається серед живих тільки Говард Картер.

«Смерть швидкими кроками наздожене того, хто порушить спокій фараона», – так звучить один з багатьох варіантів напису, що його нібито знайшли в гробниці Тутанхамона і назвали «Прокляттям фараона». Коли однієї пречудової днини з’явилося повідомлення про те, що в Америці за таємничих обставин помер якийсь містер Картер і що фараон у такий спосіб застерігає самого першовідкривача, розправляючись із членами його родини, у справу нарешті втрутилися кілька відомих археологів, яких обурили всі ці газетні нісенітниці.

Першим виступив сам Картер. Як дослідник, він, звичайно, підходив до своєї роботи з побожним трепетом і почуттям повної відповідальності, але без того побоювання і навіть жаху, що їх так жадає ласа на сенсацію юрба. Він говорив про «сміховинні вигадки» і про «різновиди звичайних церковних історій», а далі переходив до розгляду самого питання. У всіх повідомленнях стверджувалося, що кожен, хто переступив поріг гробниці, піддає своє життя небезпеці. Втім, абсурдність такої думки легко можна пояснити науково. Він говорить про доведену стерильність гробниці, що було предметом ретельного дослідження. Гірко звучать його заключні слова: «У цій дурній балаканині вражає повна відсутність елементарного розуміння речей. Ми, мабуть, зовсім не так далеко просунулися дорогою морального прогресу, як гадає більшість людей».

У 1933 році виступив німецький професор Георг Штейндорф, і виявив у цьому питанні тонке розуміння, сказавши, яким чином слід впливати на думку громадськості. Він звернув, зокрема, особливу увагу на ті повідомлення, походження яких ще вимагало з’ясування. Він констатував, що Картер, який загинув в Америці, не мав нічого спільного, крім прізвища, зі знаменитим дослідником. Він стверджував далі, що обоє Вестбурнів ніяким чином не були пов’язані ні з гробницею, ні з мумією. І після цілого ряду доказів він приводить вирішальний аргумент: «Прокляття фараона» взагалі не існує: його ніколи не було висловлено, його не містить жоден напис. Він підтвердив те, що мимохідь зауважив Картер: «У єгипетському поховальному ритуалі взагалі не існує подібних проклять, він вимагає лише виявляти небіжчикові благоговіння й повагу». Прагнення ж перетворити деякі охоронні формули заклинань, що зустрічаються на деяких магічних речах у похоронних камерах, на якісь «прокляття», не можна розцінювати інакше, як грубу фальсифікацію, як пряме перекручування їхнього змісту. Ці формули лише «мали відлякувати ворогів Осіріса (померлого), у якій би подобі ці вороги не з’явилися».

Спинка тронного крісла Тутанхамона була інкрустована золотими пластинами, виготовленими давнім методом металокераміки – вони були викутівані із золотого порошку.

Прощання з героєм

Картер гадав, що розбирання й описування його знахідок забере кілька місяців. Але ця кропітка робота забрала в нього десять років. Тільки 1932 року останні шухляди з речами з гробниці Тутанхамона переправили до Каїра. Найбільша епопея в історії єгипетської археології була завершена. На той час Тутанхамон і його гробниця перестали бути сенсацією. Газети давно знайшли для себе інші теми.

Трон з гробниці Тутанхамона

Сім років потому Говард Картер помер у своєму лондонському будинку. Смерть одного з найвідоміших людей 20-х років XIX століття залишилася майже непоміченою. Світ на якийсь час забув про фараонів і таємниці їхніх гробниць. Починалася Друга світова війна.

Країна вершників

Не менш дивовижними і несподіваними були відкриття археологів у Месопотамії. Європейці знали про давню ассиро-вавилонську цивілізацію дуже небагато, значно менше, ніж про єгипетську. У Месопотамії не залишилося гігантських споруд, як в Єгипті: річ у тім, що в Месопотамії не було будівельного каміння і всі свої споруди шумери, ассирійці та вавилоняни зводили з цегли – іноді обпаленої, а частіше сирцевої, яка не така міцна, як камінь, тож на місці квітучих колись міст не залишилося жодних споруд.

Вага камінних крилатих биків-шедду становить 21 т. Нині вони зберігаються в Луврі (Париж).

Початок ассирології пов’язаний з діяльністю англійської Ост-Індської кампанії. Її резидент у Багдаді, Клавдій Джемс Річ (1784–1821), француз за походженням, зацікавився місцевими розповідями та легендами про царя Німрода, який заснував Ніневію, столицю Ассирії. Він розпочав розкопки на пагорбі, на який йому вказали місцеві араби. Ніневії Річ не знайшов, але, як з’ясувалося пізніше, її місцезнаходження визначив точно. Йому пощастило зібрати невелику колекцію глиняних табличок із клинописом. Це були перші документи із знаменитої бібліотеки Ашшурбаніпала.

У 1842 році французький консул у Мосулі, італієць Поль Еміль Ботта, розкопав пагорб біля села Хорсабад і відкрив палац ассирійського царя Саргона ІІ (721–705 рр. до н. е.) у місті Дур-Шаррукін. Палац Саргона – це великий комплекс (його площа становить 259 га) споруд різноманітного призначення: зали, внутрішні двори, святилища, ступінчаста вежа, комори, пекарні, винні погреби, стайні. Стіни палацових зал були облицьовані плитами з написами та барельєфами, що змальовували побут ассирійського царського двору.

Крилатий бик-шедду з палацу Саргона II

Ассирійці були дуже жорстокі. Завойовані міста вони спалювали, землю засипали сіллю, а населення гнали якомога далі від рідних місць.

Але особливо вражали величезні статуї крилатих биків з людськими головами та п’ятьма ногами і гігантське зображення епічного героя Гільгамеша, який тримає в одній руці