Читати книгу - "Великий Мольн"

кварталах містечка. І ми не могли важити на чиюсь допомогу.

Я знав тільки одну дорогу серед усіх цих недбало розкиданих будиночків — ту, що вела до дому швачки на прізвисько Німа. Спершу треба було спуститися по крутосхилу, подекуди вибрукованому кам'яними плитами, після двох-трьох поворотів пройти між малими подвір'ями ткачів і занедбаними стайнями, а далі вийти на широку глуху вуличку, що впиралася в паркан давно закинутої ферми. Я приходив до Німої з матір'ю, і, поки вони перемовлялися, жестикулюючи пальцями, — з вуст сердешної каліки лише час від часу зривалися незрозумілі звуки, — дивився у вікно на високі стіни ферми, останньої споруди з цього боку передмістя, на зачинену браму й порожне, подвір'я, де не видно було жодного оберемка соломи й куди тепер ніхто не заходив.

Саме по цій дорозі й побігли обидва незнайомці. Ми боялися, що втратимо їх з поля зору, але, на превеликий мій подив, ми щоразу добігали до наступного рогу, перш ніж вони встигали зникнути за ним. Я кажу «на превеликий мій подив», бо всі ці вулички були дуже короткі й ми давно загубили б утікачів, якби вони на поворотах навмисне не сповільняли бігу.

Зрештою вони, не вагаючись, звернули на вуличку, що вела до Німої, і я крикнув Мольнові:

— Ну, тепер вони в наших руках: там немає виходу!

Правду кажучи, це ми були в їхніх руках… Вони завели нас туди, куди їм треба було. Добігши до муру, незнайомці обернулися до нас обличчям, і один з них свиснув тим самим свистом, який ми вже двічі чули цього вечора.

Тієї ж миті із десяток хлопчаків вибігли на вуличку з подвір'я покинутої ферми, де вони, судячи з усього, чатували на нас. Усі були в каптурах і з замотаними шарфами обличчями…

Ми наперед здогадувалися, хто це, але твердо вирішили нічого не казати панові Серелю, бо наші справи його не обходили. Тут були Делаж, Деиі, Жірода та вся їхня ватага. Зчинилася бійка, і ми одразу ж упізнали їх по хватках та уривчастих криках. Але Мольна непокоїла й навіть, здавалося, лякала не бійка, а інше: у ватазі був хтось нам незнайомий, він, мабуть, і був верховода…

Сам він не чіпав Мольна, тільки дивився на своїх солдатів, яким було нелегко: застрягаючи в снігу, вони оскаженіло накидалися на мого товариша, той важко дихав, але вже встиг пошматувати на них одяг. Двоє з них узялися за мене й лише насилу здолали, бо я відбивався, як сатана. Я опинився в снігу на колінах, вони скрутили мені руки за спиною, і я дивився на поле битви з великою цікавістю, а водночас і з страхом.

Мольн відбивався від чотирьох хлопчаків, що вчепилися в його блузу, різко розвернувшись і пожбуривши їх у сніг… А верховода й далі стояв собі на місці й спостерігав за бійкою, час від часу чітким голосом підказуючи:

— Вперед… Сміливіше… Ану ще раз… Go on, my boys…[5]

І справді, це був верховода!.. Звідки він узявся? Як йому вдалося втягти їх у бійку? Ось що лишалося для нас загадкою. Незнайомець теж замотав обличчя шарфом, та коли Мольн вивільнився від своїх противників і підійшов до нього з погрозливим виглядом, той, відчувши небезпеку й бажаючи краще роздивитися обстановку, різко крутнувся, і ми побачили смужку білої матерії, якою була перев'язана його голова.

Я крикнув Мольнові:

— Стережись! Ззаду ще один!

Але мій товариш не встиг повернутися, як з-за огорожі, до котрої він стояв спиною, вигулькнув, мовби вирісши з-під землі, довготелесий парубійко і, спритно накинувши шарф на шию Огюстенові, перекинув його горілиць. Четверо противників Мольна, яких він щойно пожбурив у сніг, знову накинулись на нього, скрутили йому руки мотузком, а ноги шарфом, і молодий верховода з перев'язаною головою почав обшукувати його кишені… Той, що з'явився тут останнім і взяв у зашморг Мольна, засвітив свічку, затуляючи її долонею від вітру, а верховода дістав з кишені мого товариша напери й роздивлявся кожен з них при світлі цього недопалка. Нарешті він розгорнув ту саму всіяну позначками саморобну карту, над якою працював Мольн після свого повернення, і радісно крикнув:

— Цього разу він нам попався! Ось план! Ось путівник! Тепер побачимо, чи цей пан і справді побував там, де я думаю…

Його посіпака загасив свічку. Кожен з них підбирав зі снігу хто кашкет, хто пасок. І всі зникли в темряві так само швидко, як і з'явилися.

— Він далеко не зайде за цим планом, — сказав Мольн, підводячись зі снігу.

І ми повільно пішли, бо Мольн трохи накульгував. Неподалік від церкви зустріли пана Сереля та дядечка Паск'є.

— Ви когось бачили? — спитали вони. — Ми теж ні…

Завдяки темряві вони нічого по помітили. Різник покинув нас, і пан Серель поквапився додому спати.

А ми з Мольном, повернувшись до своєї кімнати, ще довго сиділи при світлі лампи, яку залишила Міллі, сяк-так латали порвані блузи й, наче двоє товаришів по зброї ввечері після програного бою, пошепки обговорювали чудернацьку подію…

Розділ третій

МАНДРІВНИЙ АКТОР У ШКОЛІ

Наступного ранку ми почували себе погано. До школи примчали о пів на десяту, і саме тієї миті, коли пан Серель уже подав знак заходити в клас, засапавшись, стали в стрій. Через запізнення ми зайняли перші-ліпші місця, хоч звичайно Великий Мольн ставав на чолі цієї довгої вервечки навантажених книжками, зошитами та ручками школярів, яким пан Серель улаштовував прискіпливий огляд.

Я здивувався з того, як поквапливо звільнили нам хлопці місця в самій середині рядів. Поки пан Серель, затримуючи на кілька секунд початок уроків, озирав книжки та зошити Великого Мольна, я з цікавістю крутив головою то ліворуч, то праворуч, роздивляючись обличчя наших учорашніх ворогів.

Я одразу помітив того, про кого весь час думав і кого я не сподівався тут побачити. Він стояв на звичному місці Мольна поперед усіх, поклавши ногу на кам'яну приступку й прихилившись плечем із сумкою, що висіла в нього за спиною, до одвірка. Його тонке, вельми бліде, подекуди всіяне ластовинням обличчя було трохи нахилене й обернене до нас, воно виражало цікавість, змішану з деякою зневагою. Голова в нього була перев'язана полотняним бинтом. Я впізнав верховоду вчорашньої ватаги, юного мандрівного актора, що поцупив у нас карту минулої ночі.

Ми зайшли до класу й повсідалися на свої місця. Новачок сів біля стовпа, на лівому краєчку довгої лави, на якій першим праворуч був Мольн. Жірода, Делаж і трос інших учнів,