Читати книгу - "Мати чи бути?"

які «підвищують активність», і тими, які «посилюють па­сивність», пропонючи таке формулювання: «Чим дужче стимул сприяє пасивності, тим частіше має змінюватися його інтенсивність і (або) його вид; чим дужче він спри­яє активності, тим далі зберігається його стимулювальна властивість і тим менша необхідність у зміні його актив­ності та змісту». П'ятий і найважливіший чинник полягає у зміні соціального характеру, що відбулася за останнє сто­ліття, — «нагромаджувальний» характер перетворився на «ринковий». І хоча його перетворення й не звело нанівець орієнтацію на володіння, воно привело до її серйозної мо­дифікації (розвиток «ринкового» характеру докладно роз­глянуто в VII розділі).

Власницькі почуття даються взнаки і в стосунках з іншими людьми: лікарями, дантистами, юристами, ке­рівниками, підлеглими — це виражено у висловах «мій лікар», «мій дантист», «мої робітники» тощо. Проте, крім власницького ставлення до інших людських істот, людям притаманно сприймати як власність безліч об'єктів, і на­віть почуття.

Візьмемо для прикладу здоров'я і недугу. Люди об­говорюють самопочуття як власники, згадуючи про свої болячки, свої операції, свої курси лікування, свої дієти, свої ліки. Вони безсумнівно вважають здоров'я і немочі влас­ністю, і власницьке ставлення людини до свого кепського здоров'я, либонь, можна порівняти зі ставленням акціо­нера до своїх акцій, коли ті втрачають частину своєї по­чаткової вартості через катастрофічне падіння курсу на біржі.

Власністю можуть вважатися ідеї, переконання і на­віть звички. Так, людина, яка звикла з'їдати щоранку в один і той же час один і той же сніданок, може бути геть спантеличена навіть незначним відхиленням від звичного ритуалу, бо ця звичка стала власністю, втрата якої загро­жує безпеці цієї особи.

Наведений опис універсальності принципу володін­ня може видатися багатьом читачам надто негативним і однобічним, але насправді саме так воно і є в реальнос­ті. Я бажав показати переважаючу установку передусім з метою подати якомога чіткішу і яснішу картину того, що відбувається в суспільстві. Але є одна обставина, яка може певним чином вирівняти цю картину, — це те, що серед молоді дедалі більше поширюється установка, яка докорінно відрізняється від поглядів більшості. Багатьом молодим людям стають властивими такі типи споживан­ня, які не являють собою приховані форми придбання і володіння, а є проявом щирої насолоди вчиняти так, як заманеться, не сподіваючись натомість отримати щось «надійне» і «ваговите». Ці хлопці і дівчата, попри труднощі й незгоди, здійснюють далекі мандри, аби послухати улю­блену музику чи на власні очі побачити ті місця, де хоті­лося побувати, або зустрітися з тими, кого вони прагнули побачити. У цьому випадку ми не запитуємо, чи поставле­на ними мета є аж такою значимою, як вона їм видається; навіть якщо їм бракує серйозності, цілеспрямованості й підготовки, ці молоді люди насмілюються бути, і при тому їх не цікавить, що саме вони можуть отримати навзаєм чи утримати. Вони здаються щирішими за старше покоління і водночас досить наївними в питаннях політики й філо­софії. Вони не зайняті постійним шліфуванням власного «Я», щоби стати «предметом підвищеного попиту», не при­ховують власне лице під маскою постійної — навмисної чи ненавмисної — брехні; на відміну від більшості, вони не витрачають свою енергію на придушення істини. Час­то вони вражають старших своєю чесністю, бо старші потайки захоплюються тими, хто наважується дивитися правді у вічі. Вони утворюють найрізноманітніші угрупо­вання політичного і релігійного характеру, але багато є й таких, що не сповідують певної ідеологічної доктрини і твердять лиш, що вони просто «шукають себе». І хоча вони можуть і не віднайти ані себе, ані мету, яка б визначила напрям життя та надала йому змісту, — все ж вони на­магаються бути самими собою, замість того щоб володіти й споживати.

Описаний вище позитивний елемент загальної кар­тини вимагає, одначе, деякого уточнення. Багато хто з тих же юнаків та дівчат (а їхня кількість з кінця 60-х років продовжує зменшуватися) так і не піднялися зі сходинки «свободи від» на сходинку «свободи для»; вони просто по­вставали проти, навіть не намагаючись знайти ту мету, до якої потрібно просуватися, вони тільки бажали звільнити­ся від усіляких обмежень і залежностей. Їхнім гаслом, як і в їхніх батьків-буржуа, було «Все нове — прекрасне!», і в них навіть розвинулася дещо хвороблива відраза до всіх без винятку традицій, зокрема й до ідей найвизначніших умів людства. У своєму наївному нарцисизмі вони уявили, що самі спроможні відкрити все те, що має хоч якусь цін­ність. По суті, їхній ідеал полягав у тому, щоб знову стати дітьми, і деякі автори, наприклад Марку зе, підкинули їм відповідну ідеологію, згідно з якою не перехід до зрілості, а повернення у дитинство є кінцевою метою революції і соціалізму. Їхнє щастя тривало, допоки вони були досить молоді, щоб перебувати у стані ейфорії; потім для бага­тьох цей період скінчився жорстоким розчаруванням, не давши їм жодних твердих переконань і не сформувавши в них жодного внутрішнього стрижня. Такі стають розча­рованими апатичними особами або нещасливими фанати­ками, охопленими жадобою руйнації.

Проте не всі, хто починав з великими надіями, при­йшли до розчарування. На жаль, кількість таких людей не піддається визначенню. Наскільки мені відомо, якихось достовірних статистичних відомостей чи обґрунтованих оцінок нема, але, якби вони й були, все одно дати точну характеристику таким індивідуумам навряд чи можливо. Сьогодні мільйони людей в Америці і Європі звертають свій погляд до традицій минулого і намагаються знайти вчителів, які б показали їм правильний шлях. Але і док­трини, і самі «вчителі» переважно є фальшивими, або спо­творюються атмосферою суспільного галасу, або на заваді стає суміш фінансових і ділових інтересів шановних гуру. Деяким людям усе ж вдається здобути певну вигоду із про­понованих ними методів, навіть попри обман, інші ж вда­ються до них без серйозних намірів внутрішніх зрушень. І лише за допомогою ретельного кількісного і якісного аналізу неофітів можна було б встановити їхню кількість у кожній із груп.

За моєю оцінкою, кількість молодих людей (а також окремих людей старшого віку), які справді бажають замі­нити установку на володіння установкою на буття, зовсім не зводиться до небагатьох окремих випадків. Я вважаю, що багато людей і груп рухаються в цьому напрямку, вияв­ляючи тим самим нову тенденцію до подолання властивої більшості орієнтації на володіння, і саме вони є феноменом історичної ваги. Вже не вперше в історії меншість вказує шлях, яким піде подальший розвиток людства. Існуван­ня такої меншості дає надію на глобальні зміни життєвих установок на користь буття. Ця надія підкріплюється чин­никами, які уможливлюють виникнення цих нових уста­новок, — ними є такі невідворотні зміни в історії, як крах патріархального панування над жінкою та батьківської влади над