Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

його на муки, а проголошувач кричав: "Принеси жертви богам і відпущений будеш!" Мученик же казав катові: "Одяг з тіла мого забереш, але віри моєї до Бога мого не можеш забрати навіки". Коли так вільно говорив святий, зневажаючи муки і царів багато разів катами називаючи, звелів ігемон, щоб перед лицем Теодуловим принесли жертви ідолам ті, які раніше християнами були, але, переможені муками, ідолам поклонилися. Це бачивши, Теодул святий болів серцем через тих, що переможені і відпали, до ігемона ж казав: "Немічних перемогли ви, міцних же воїнів Христових ніяк перемогти не зможете, якщо і більше мук винайдете. Знай-бо, ігемоне, що малими є муки, приготовані на нас, і сміху достойні — лютіші винайди, щоб пізнати, яка наша віра і любов до Бога". Після цього велів ігемон святому Теодулові, щоб книги християнські приніс на судище. Святий же відповів: "Якби знав, що, суєту ідолобісся пізнавши, відкинеш його, в істинному благочесті захочеш утвердитися, то приніс би тобі книги пророчі й апостольські. Але тому, що знаю: лукаво ти мислиш, — через те не передам тобі в руки Божі дари". Сказав Фавстин: "Не пожалію тебе, тіло твоє шматуючи і звірам на поїдання передаючи, якщо мене не послухаєш скоро". Відповів святий: "Ось тіло моє лежить перед муками, лютуй на ньому, скільки хочеш, і люто його замуч понад ті, що говориш, погрозами, я ж не передам книг святих нечестивим на наругу". Тоді ігемон, хотівши настрашити мученика, звелів вести його на страту, думав, що, побачивши кару смертну, злякається і підкориться його волі. І виведений був святий на місце страти: коли побачив меч, на себе оголений, скрикнув до Бога: "Слава тобі, Боже, Отче Господа мого, який постраждати за нас захотів, ось Його благодаттю і я до Тебе йду, помираючи за Тебе всім серцем". Те сказавши, схилив під меч голову свою. Але не був страчений, бо довідався ігемон, що святий Теодул порубання мечем, наче вінця урочистого, собі бажає, через те зразу повернути його цілим звелів. А тим часом святого Агатопода випробовував, питаючи і кажучи: "Як ти живеш?" Відповів святий: "Так, як і Теодул". Сказав ігемон: "Як ти пов'язаний з Теодулом? Чи якась спорідненість єднає вас?" Відповів Агатопод святий: "Родом ми відрізняємося, але вірою і звичаями поєднані, і наскільки різні родом, настільки єднаємося духом". Сказав ігемон: "Бачу, що на одну муку обидва спішите, це-бо слова твої виявляють". Відповів святий Агатопод: "Якщо через одну муку з життя цього підемо, одної ж винагороди в Бога нашого сподобимося". Сказав Фавстин: "Чи не соромно тобі, старому, зваблюватися, як юнакові, і в очевидну біду віддаватися добровільно?" Відповів святий Агатопод: "Я не зваблююся ані не втрачаю надії в Христа мого, і наскільки старший літами, настільки більше до Бога мого ревність показати намагаюся і Теодула похваляю, який в юності твердо стоїть за честь єдиного істинного Бога нашого". Фавстин же ігемон, поглянувши на Теодула, сказав: "Не зваблюйся, о юначе, цього старця словами, не віддавайся безрозсудно на смерть, він-бо старий, не дивно, що бажає смерти, ти ж юний і мало ще прожив, чому хочеш марно втратити солодке це життя?" Відповів Теодул святий: "Не думай, що я немічніший від старого і рівних з ним мук витерпіти не можу. Хоч і хлопець я літами, проте рівно зі старцем єдиного Бога, Творця всіх, знаю й однаково за Нього постраждати готовий". І коли таке святий говорив і Христа прикликав, зв'язали їх воїни за наказом катовим і до в'язниці знову відвели. Вони ж славили Бога, Його ж допомогою здолали диявола. Знайомі ж їхні, збігшись, обходили їх, плачучи, і спитав їх Теодул святий: "Чого тут зібралися і чому плачете?" Вони ж відповіли: "Плачемо через біду вашу". Святий же, усміхнувшись, сказав: "Чого ви перестали плакати через свої біди, а плачете через нас, що на краще йдемо?" Коли святий Теодул сказав це, прийшов воїн жорстокий, від ігемона посланий, який обох, залізними зв'язавши веригами, увів у внутрішню в'язницю і замкнув їх там твердо, щоб ніхто до них не приходив. Святі ж мученики, коли вечір пізній був, помолилися до Бога, щоб до кінця кріпив їх у подвигу, і спочили. Господь наш Ісус Христос, поглянувши на преподобних своїх, що єдинодушні і єдинодумні були, одне обом уві сні послав видіння про кончину, яка мала в них бути. Було ж видіння таке: здавалося, наче обидва в один корабель увійшли разом, людьми наповнений, і видно, як серед моря в кораблі бідували від сильних хвиль: бурею-бо великою море було схвильоване. І розбивався корабель, хвилі ламали його і занурювали. І бачили людей, які з ними були, що одні тонули, одні плавали, инші наштовхувалися на скелі й гинули, себе ж бачили, що керманич владою їх від потоплення визволив і, у світлий одяг одягнених, поставив на одну високу гору, якою вони до неба сходили. Збудившись зі сну, один одному видіння розповідали і пізнали, що обом одна від Христа дарується благодать, щоб море мучеництва, у якому багато потонуло, перейти спасенно і на гору небесну зійти для прийняття винагороди вічної. І, скріпившись надією, дякували за те доброму керманичеві своєму Богові, ниць на землю впавши і кажучи: "Хто коли такого сподівався благодіяння, яке Ти, о Боже, дарував нам задля вочоловічення Сина свого, Господа нашого Ісуса Христа? Хто настільки вдачею нелюдський, щоб не віддати перевагу благочестю над суєтними насолодами, такими Твоїми добротворіннями ущедрений? Хто настільки швидкий до благотворення, як же Син Твій, який нас про Свою благодать перед часом сповістив одкровенням у видінні, показавши вінці, перед тим як закінчився шлях наш, і на подвиг, який перед нами лежить, укріпив нас?" Коли так вони дяку Богові возсилали до ранку й молилися, увійшла в'язнична сторожа, бо день настав, сповіщаючи, що Теодула й Агатопода воїни кличуть до ігемона. Вони ж хресним знаменням загородилися, вийшли з темниці, веригами обкладені, і пішли за воїнами. Багато ж знайомих, які зібралися там, підняли плач за ними, знаючи, що вже померти красній тій дружині. До них же святий Теодул світлим лицем сказав: "Якщо з любови до нас плачете, то більше радіти вам за нас годиться, бо з настільки доброї причини — за честь істинного Бога — подвизаємося. Якщо ж плачете від диявольської заздрости, то над собою плачте більше, ніж над нами, бо зблудили ви з шляху праведного і йдете в погибель". Коли ж поставлені були святі на третій допит і Фавстин-ігемон їх випробовував,