Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

Літературний портал

Поки майор розбирався з матеріалами справи по другому загиблому, у Києві не припиняв працювати його напарник. Сергію Соболю вдалося опитати вахтерку та кількох інших свідків, які змогли описати йому антропометричні дані підозрюваного у вбивстві Домбровського. Він одразу розіслав отриману інформацію підлеглим і велів переглядати камери з сусідніх вулиць. Надії на них було мало, однак інколи важливі речі вдається дізнатися майже випадково.

За допомогою власних ресурсів Соболь також зумів достукатися до відомства при МВС, яке займалося інформаційною безпекою. Детектив не розголошував всього, але наполегливо попросив у терміновому порядку дати йому вичерпну відповідь стосовно хакерської атаки на охоронну фірму. Якщо вбивця це зробив самостійно, тоді він мусив бути відомим між хакерами.

Накази виконувалися, але не такими темпами, які вимагав Соболь. Треба було опрацювати вагони віртуальних та матеріальних джерел. Сергій постійно був змушений нервувати та думати над подальшими кроками. Все таки, вони ще ніколи не ловили вбивцю, який вбивав у різних кутках України та дружив із технологіями на рівні кращих світових розвідувальних управлінь.

Очікуючи результати, Соболь нудився у відділку без роботи. Раптово почалося якесь незрозуміле затишшя. Детектив крутився на стільці, бажаючи почути дзвінок Стеценка з новими «хлібними крихтами». Однак майор набрав його тільки ввечері, розповівши про свій робочий день. Андрій також не міг приховати розчарування від того, що йому не вдалося дізнатися нічого корисного.

На прощання майор попросив напарника розібратися з дрібницями. Він сам перебував у Львові, тому не міг зустрітися з модераторами літературного порталу, на якому працювали вбиті автори. Але вони становили пріоритетну роль у подальшому розслідуванні. З усього зібраного масиву інформації у двох справах, вектори вказували тільки на одну спільну точку – місце роботи.

Соболь погодився терміново зв’язатися із керівниками порталу. Він сам ще за дня думав над цією версією, тому дізнався необхідні номери та адреси через колег. Власник сайту проживав у Києві, як і всі інші працівники. Однак надворі було занадто темно, щоб викликати людей на розмову. Сергій вирішив, що справа зможе дочекатися ранку, а до того попрацюють програмісти.

Вночі він дозволив собі гарно виспатися, не підозрюючи тривожних змін. Вдосвіта його розбудив розгніваний Стеценко, заявивши, що вбивця слідкував за ним і поділився бажанням продовжувати вбивати. Ситуація виходила у них обох з-під контролю. Часу на толерантні запрошення вони більше не мали. Потрібно було діяти нахабно і грубо, щоб випередити підготовленого вбивцю.

Соболь взяв з собою двох поліцейських із відділку і полетів з ними за адресою власника сайту.

Олександру Сергійовичу Володимирському довелося зустріти копів прямо у дверях своєї квартири. Дружина з дітьми перелякалися, бо ж Соболь не одразу показав посвідчення. Розмова була зіпсована на самому початку, але на кону стояли людські життя, тому скарги відкладалися напотім.

Заспаний директор запросив слідчих у окрему кімнату.

— Я здивований вашим візитом, — спробував виговоритися він.

— Ми не мали вибору, — пом’якшився Соболь. — Прошу вибачення у вас та вашої родини, але ситуація надміру термінова. Від нас залежить життя…

— Я вас не розумію.

— Одного з письменників на вашому сайті можуть вбити! — сказав Соболь.

— Ого.

— Будьте уважні. Спробуйте відповісти на мої запитання.

Власник сайту дивився на поліцейських з витріщеними очима.

— Ви знали про вбивство Домбровського? — запитав Соболь.

— Навіть на похороні був, — відповів Володимирський. — Мені дуже довго довелося вмовляти його перейти на наш портал та публікувати рукописи.

— Крафта також убили.

— А це хто такий? — не розумів Володимирський.

— Один з ваших письменників.

— Дайте мені секунду, — почав пити воду Володимирський. — Ви маєте зрозуміти загальну картину. У нас на сайті вільна публікація. Щоденно до нас приходять та виставляють свої твори десятки літературних початківців.

— Десятки?

— Може навіть сотні. Дев’яносто зі ста нічого не здатні завершити, однак бувають і такі, хто починає писати нормальні твори та укладає з нами доволі перспективні угоди. Та й навіть з них я не знаю більше половини…

— Тобто, ви не можете розповісти мені з ким вони могли дружити?

— Може, хтось із дівчат-модераторів спробує. Мої справи – фінанси.

Володимирський потягнувся до кишені за мобільним. За мить він легко викликав на зв’язок трьох працівників, які могли допомогти слідчим. Соболь вперто стискав кулаками, розуміючи, що втрачає дорогоцінні хвилини.

Сергій очікував на результати розмови, сподіваючись почути хоч щось, однак адміністратори змогли розповісти тільки про єдину спільну рису покійних авторів. Вони обидва входили до закритої спільноти у фейсбуці, яку називали «Чесний Літератор». Домбровський був одним із засновників цієї спільноти, а Крафта він підтягнув тільки після знайомства. Хлопець відповідав за гумор.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍