Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

5 (3)

Стелла Давидівна не поспішала почати репетицію, тож у мене була можливість дочекатись Свята. Я вмостилась на невисокому парканчику, що відділяв шкільну площу від невеличної клумби під самими стінами навчального закладу. Пальці міцно вчепились в пофарбовану у зелене решітку, майже до болю стискаючи її. Я спробувала заспокоїтись, роздивляючись квітки, а натомість гнів ще сильніше розцвів у моєму серці.

Які ж вони все-таки безсовісні, мої однокласники. На душі було гидко. Я не вірила в серйозну дружбу між нами, але думала, що це принаймні нормальні стосунки. А виявилось, що вони готові просто витерти об мене ноги і влаштувати бойкот через танець!

Коли мого плеча торкнулись, я аж сіпнулась. Подумала спочатку, що це комусь із однокласників прийшла в голову думка вибачитись переді мною за влаштований абсурд, але, озирнувшись, побачила Свята. Я була рада його бачити, проте надія, що в моєму класі навчається хоч хтось з мізками, спалахнула востаннє і успішно погасла.

Я піднялась з парканчика, тим паче, він уже за хвилину встиг намуляти і подряпати мені ноги навіть крізь одяг, і опинилась в обіймах Свята. Він беззастережно обвив руками мою талію і весело посміхнувся.

– Бачиш, я встиг!

– Так. Дякую, що прийшов, – озвалась я. – Це для мене дуже важливо. Я не мала права зривати тебе з місця, в тебе інші плани…

– Нема в мене ніяких планів, окрім тебе.

– Угу.

Напевне, він зараз фліртував зі мною і намагався бути максимально приємним, а я, попри своє ставлення до Свята, була не в силах навіть нормально на це зреагувати. І все через свій триклятий клас і їх поведінку.

Вони мене шокували. Хай би як я там хоробрилась, а з моєї реакції можна було досить легко зрозуміти, що почуваюсь я…

Паршиво.

І це м’яко сказано.

– Що сталось? – Свят ніжно торкнувся моєї щоки, а тоді обережно заправив прядку за вухо. – Ти збентежена. Сильно. Тебе відірвали від чогось важливого цією репетицією?

Ні, вільного часу я мала повно, а кипіла зараз зовсім з інших причин. Але зізнатися Святославові… Мені на мить навіть стало соромно. Що я, як мала дитина?

Він нахилився до мене, торкнувся губами мого чола і прошепотів:

– Буде краще, якщо я дізнаюсь твою версію, а не когось іншого, хіба ні?

Цей аргумент ніби проламав всередині мене якусь внутрішню перешкоду.

– Вони бойкот мені влаштували, – видихнула я, – через те, що я погодилась танцювати в центрі! І через те, що не відмовилась від тебе як від партнера, коли того захотіла Настя, і не віддала тебе їй. Ось! Уявляєш? Я в шоці просто! Ніколи такого не влаштовували, а тепер, за кілька днів до випускного, вирішили… Кажуть, що «пробачать», – я широким, лютим жестом зобразила в повітрі лапки, – мене тільки в тому випадку, якщо я піду на їх умови! Та я їх бачити не хочу, і випускний мені цей дарма не здався.

– Отже, – Свят примружився, – ти відмовишся?

Я не знала, якої відповіді він від мене чекав, але для себе уже все вирішила. Сумно буде, якщо він не захоче мене підтримати, та якось впораюсь. Зрештою, хоч ми з ним і зблизились, та все одно фіктивні хлопець і дівчина. Не думаю, що такому, як Свят, справді буде потрібна така, як я.

– Ні, – твердо промовила я. – Не відмовлюсь. Я хочу танцювати, бо я, зрештою, маю на це право, і я нікого не просила ставити мене в центр! Якщо вони не здатні визнати, що я ні в чому не винна, і взагалі, не можна звинувачувати людину в тому, що вона просто вміє щось краще, то нехай подавляться своїми заздрощами, – хоч я і шепотіла, розповідала це дуже тихенько, але мого обурення вистачило б на маленький ураган, здатний знести школу. – Тому я не здамся. От. Хочуть прибрати мене з танцю – нехай пояснять Стеллі Давидівні, чому я не можу танцювати!

– Ти правильно вчинила, – Свят не дав мені задуматись на рахунок його позиції, одразу виразивши її словами. – Вони поводяться, мов останні козли, з тобою. Ти не поступатися місцем їм повинна, а навпаки відстоювати своє.

– Дякую за підтримку.

– Ходімо? Здається, репетиція починається.

Свят, ігноруючи уважні погляди моїх однокласників, потягнув мене в самісінький центр, на ту точку, де нас вчора виставила Стелла Давидівна.

За спиною хтось кахикнув.

– Починаємо, – махнула рукою викладачка.

– Чекайте! – вигукнула Настя. – Мені здається, що… Що Любаві хочеться дещо нам всім сказати. Так, Любаво? – вона додала в голос залізних ноток.

Невже справді впевнена, що мене вдасться так просто проламати?

– Ні, – з викликом відповіла я, – мені нема чого сказати.

Настя повернулась до мене. Погляд був такий, ніби від мене в результаті мала лишитись хіба що купка попелу.

– Як так? Ти ж хотіла пояснити Стеллі Давидівні, що не готова танцювати в центрі! Що це для тебе заскладна хореографія?

Я відчула, як Свят міцніше обіймає мене за талію. Це додало трошки впевненості, і я демонстративно усміхнулась Насті.

– Пробач, ти щось переплутала. Я ніколи не збиралась такого казати. Адже Стелла Давидівна чомусь поставила мене в центр? Отже, вона вважає, що так буде краще.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍