Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Мабуть. Він так вірить, а ми брешемо. Я не повинна була брати у нього кільце, - ми стояли недалеко біля мого будинку.

- Йому важко, його процедури вимотують. Його радість ми. Це жах, бачити вмираючого батька, – Герман стримував сльози.

Мені його стало жалко, я розуміла його біль. Я одного разу бачила як страдали люди які втрачали близьких.

- Германе, Геро, - я обняла його, він мене, але через хвилину він відсторонився.

- Не треба. У мене, на відміну від тебе, є до тебе почуття, я краще поїду. До завтра.