Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Я кивнула не в змозі відповісти, оскільки мій рот був заповнений круасаном.

Закінчивши я викинула папірець в смітник та пішла глянути де Давид.

— Мені вже набридло вдавати з себе благородного принца… — почувши голос Давида я зупинилась, і притулилась до стіни.

Я затамувала подих.

— Коли закінчиться договір я не хочу її бачити в нашій компанії. Зрозумів?

Моє серце важко впало в грудях, від того що я почула.

Я не могла повірити своїм вухам. Він вже на перед вирішив мою долю в компанії. Я міцно стисла долоні, нігтями вбиваючись у шкіру. Він був справжнім безжальним лицеміром. Кожен раз глядячи йому в очі я думала що він робить це, бо сам того хоче. Але це була довбана брехня.

Я вийшла із-за кута, тим самим привернувши увагу Давида.

— Я вимикаюсь. — кинув у трубку.

Я підійшла на максимально достатню відстань і просто стояла мовчки, дивлячись на будь-що тільки не на нього.

— Ти готова їхати? — запитав він, ховаючи телефон у кишеню штанів.

— Я залишусь тут. — холодно промовила.

— Тобі потрібно відпочити. — відповів, стиснувши щелепи.

Він вже починав злитись, хоча повинна була я.

— Я в порядку. — буркнула я, і відвела погляд.

— Не доводь мене. — прошипів він.

— А то що? — фиркнула я, і підняла брову.

— Винесу тебе на плечі у всіх на очах. Ти ж не хочеш, щоб вся лікарня це бачила?

— Який же ти…

— Хто?

— Та забуть. — мовила пройшовши повз нього.