Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Глава 10

Аліса

Минуло два дні з того дня, а мене досі не полишали слова Давида. Весь час я старалась уникати його. В офісі — це не було проблемою. Але в домі було куди важче. Більшу частину часу я просто сиділа у своїй кімнаті.

Я не злилась на нього, а більше на саму себе.

— Цього тижня у центрі відкрився новий бар. — почала Оля, дожовуючи свій салат. — Чула, що там роблять дуже класний апероль. Може сходимо сьогодні?

— Я не хочу. — сказала втупившись поглядом в тарілку.

Я не з’їла ні шматка зі свого обіду. Не було апетиту.

— Ну, будь ласка… мені не має з ким піти. — вона показово надула губи і поглянула благальним поглядом.

Мені здалось — це не поганою ідеєю. Я подумала, що може хоч так, на деякий час, викину зі своєї голови Давида, і трохи розслаблюсь.

— Вмовила, — переможена я підняла руки вверх. — я піду з тобою.

— Обожнюю тебе! — вигукнула вона широко усміхнувшись.

Я підвелась зі стільця, забираючи свій недоторканий обід.

— Ти куди ? — вона здивовано глянула. — Ти ж нічого не з’їла.

— Я не голодна. — сказала наостанок залишаючи їдальню.

В голову знову полізли думки про те, що сказав Давид.

— Коли закінчиться договір я не хочу її бачити в нашій компанії…

Якою ж дурною я була, що повірила в його хороші наміри. Можливо, він мав рацію. Коли наш договір закінчиться мені скоріш за все прийдеться звільнитись. Було б дивно працювати на свого колишнього нареченого.

Я викинула зі своєї голови ці думки,  коли ми опинилися біля дверей бару. Як для нового бару тут було багато людей. Пройшовши в середину Оля схопила мене за руку та потягнула до барної стійки.

Високі бурдові стіни, з колонок грала іспанська музика, величезний бар, шкіряні дивани і наполіровані столи — перше, що попалось мені в очі.

Я скинула з плеча сумочку і сіла на високий стілець.

— Вітаю. Нам два джин-тоніка. — сказала Оля, мило посміхаючись бармену.

Він криво посміхнувся їй у відповідь.

— Для таких красивих дам зроблю поза чергою. — видав він, протираючи стакан.

Я потягнулася до склянки, яка досить швидко з’явилась переді мною та зробила добрячий ковток. Я скривила губи від того, як алкоголь обпікав горло.

— Налий ще!

Я поставила на стійку порожній стакан. Бармен без зайвих питань оновив склянку.

— В мене теж пусто, — сказала Оля, і для чогось підняла склянку в повітря.

Я здригнулася, коли відчула чиюсь руку в себе на плечі. Повернувшись побачила перед собою білявого хлопця. Він сів на вільний стілець з мого боку, і промовив :

— Перепрошую, не хотів тебе лякати.

Я зіщулила очі, пригадуючи де я могла його бачити.

— Не пригадуєш. — він розчаровано опустив голову.

— Ні, — я грайливо похитала головою.

— Давай, я тобі нагадаю. Ти виходила з ліфта і мало не врізалась в мене.

Я здивовано розширила очі. Він — той чоловік, через якого Давид накинувся на мене зі своїми претензіями.

— Згадала. — промовила я, і на його обличчі появилась усмішка. — До речі, я — Аліса.

Я простягнула руку.

— Красиве… Мене Святослав звати, але друзі мене кличуть Свят, тому ти також можеш.

Він ніжно схопив та потиснув мою долоню.

— А мене Оля.

Нахилившись вперед, вона стримано помахала рукою.

— Дуже приємно. — відповів Свят, слабо посміхнувшись.

— Ми сьогодні вирішили трохи розслабитись. — сказала я, спершись ліктем на стійку. — приєднуйся.

— Перепрошую, — він махнув рукою бармену. — Мені віскі з льодом, а дівчатам все за мій рахунок.

Я шоковано витріщилась на нього. Він був іншим. Я не відчувала до нього щось романтичне, але він був би непоганим другом.

За розмовами я не помітила як випила близько п’яти шотів, і ще зуміла добити це все аперолем.

— В тебе телефон не замовкає. — скривилась Оля.

Поглянувши в телефон я напружилась. Від Давида було три пропущених дзвінки. Дивно, як я їх не почула… В голові дзвеніло, від такої кількості алкоголю який гуляв у моїх венах.

— Я не хочу з ним розмовляти. — буркнула я, бажаючи викинути телефон якомога далі. Він заважав мені розслаблятись. Хоча ні, я вискажу це йому в обличчя. 

— Де ти?

Я відсунула телефон від вуха, бо навіть не почула гудків. Він, що тримав телефон в руках і чекав, коли я передзвоню йому?

— Я розважаюсь. А ти мені заважаєш. — я тикнула в повітря пальцем ніби він стояв переді мною.

— Дай відповідь на моє запитання! — прогарчав він у трубку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍