Читати книгу - "Остерігайтеся котів"

приємна патина. Усе чудово підібране, відполіроване. Думаю, що цей витвір мистецтва важить зо дві тонни і спровокує обвал усього щита зі скриньками. Поряд з іншими залізними дверцятами мої нагадують ті, що ведуть до камери Залізної Маски.

Треба подякувати Ксав'є, тому що він створив витвір мистецтва. Нікому не вдасться вкрасти мої рекламні буклети. Банківські гроші були б у більшій безпеці за такими дверима. Але я б хотіла чогось простішого і стриманішого.

Це зроблено для тебе, Жулі. Ці дверцята — твій хрест. Якби ти не зіпсувала Рікової скриньки, нічого б цього не було. Тому на тебе чекає наступне покарання: усі сусіди, дивлячись на цю металеву потвору, вважатимуть, що ти збожеволіла і щонайбільше за чотири роки, дочасно постарішавши й ослабнувши, ти не матимеш навіть сил її відчинити…

З поштової скриньки стирчить записка. Я якомога обережніше витягаю її, аж руки затремтіли. «Якщо хочеш побачити свої листи, то зайди забери ключ, я в майстерні. Ксав’є».

Перед дверима будинку якась сім’я розвантажує автомобіль. Вони щойно повернулися з відпустки, а діти вже знову граються на подвір’ї. Я злегка скрикую, ухиляючись від їхнього м'яча правосуддя, що змушує їх реготати.

Здоровенний автомобіль Ксав’є стоїть на вулиці перед гаражем, а навколо нього викладено інструменти. Металевий корпус вилискує, він, мабуть, сильно розігрівся на сонці, яке сьогодні безжально припікає. Про себе я повторюю те, що скажу йому. «Це найкращі дверцята, які я коли-небудь бачила!» Це занадто. Потрібно придумати щось інше. Я помічаю черевики Ксав'є, які стирчать із-під його авто. Сюрприз: поруч інша пара ніг, і гадаю, що це навіть смішно. Я чекаю. Упізнаю старі теніски Ксав’є, а чиї ж дві інші ноги? Хвилинку: може, він нарешті знайшов собі подружку, яка теж небайдужа до машин? Але волохаті ноги суперечать припущенню, хіба що вона не робить епіляції, бо весь час займається своєю вантажівкою. Прокляття, здається я перетворююся на Жеральдін, вигадую сценарії. Вона точно передала мені свій вірус, коли обійняла.

Під машиною продовжують сміятися. Голоси якісь приглушені. Точно чоловічі. Говорять на жаргоні автомеханіків:

— Зафіксуй лонжерон, поки я пропхаю вісь.

— Добре, постав шпонку.

Якщо я мовчатиму, то простою годину, спостерігаючи, як рухаються ноги, тож наважуюся заявити про себе.

— Ксан'є?

Страшний шум від удару. Думаю хтось забився головою.

— Жулі? Це ти? Не йди, я зараз.

Ксав'є вилазить із-під машини. У нього радісний вигляд. Це точно не він ударився. Інше тіло ледь рухається і стогне. Ксав’є струшує металічну стружку з одягу та весело запитує:

— Ти прийшла за ключем від скриньки?

Я не можу відірвати очей від інших ніг, власник яких теж починає вилазити. Ксав’є додає:

— То як тобі дверцята?

Його помічник нарешті з’являється. Це Рік. Я шепочу:

— Чудові…

— Що ти кажеш?

— Кажу, що дверцята чудові. Міцні, широкі, добре складені, ніколи нічого подібного не бачила.

Ксав'є потирає руки.

— Я заслужив маленький поцілунок, — каже він, наставляючи мені щоку.

Я цілую. Рік зводиться, потираючи голову. Ксав’є вибухає сміхом.

— Коли він почув твій голос, то підскочив, як на пружинах! Ти справила на нього враження!

Двоє сміються, як діти в дитсадку. Дивно якось. Потрібно, щоб хтось мені якось пояснив, чому хлопці так швидко знаходять спільну мову. Дивлячись на них, можна сказати, що дружать із дитинства, разом пройшли три війни, по черзі рятуючи один одного. І ці двоє не є окремим випадком. Залиште двох хлопців в одній кімнаті, на одному будівництві, зрештою, неважливо де, і через три хвилини вони звертаються на «ти», через п'ять — сміються, мовляв, вони все розуміють, а через годину їхні матері приймуть їх за братів. Як це можливо і чому це не так між нами, дівчатами?

Вони стоять тут, переді мною. Ксав'є навіть постукує Ріка по плечу, наносить йому мазутом бойовий макіяж на чолі. Якби я так добре не знала Ксав'є, то подумала б, що він п’яний, але ні. Не знаю, що гірше: те, що він так поводиться тверезий чи щоб був п’яницею. Намагаюся прояснити ситуацію:

— Ви тепер працюєте разом?

— Рік хотів мене дещо запитати, а я довго не міг приладнати одну деталь до корпусу. Тож він запропонував мені допомогти.

«Рік хотів у тебе щось запитати? Ксав’є, в ім’я нашої дружби, благаю, скажи, що саме. Інформацію буде додано до досьє, обережно з ним, цей тип, можливо, серійний убивця».

Ксав’є прямує до свого верстата й повертається з двома ключами, зв’язаними дротом.

— Ось, тримай, — каже він.

Я беру ключі та знову його цілую:

— Щиро дякую. Я хотіла би розплатитися за твій час і матеріали…

— Не може бути й мови. Це подарунок.

— Дякую, що зробив так швидко. До того ж вони міцні.

— Жулі, слово тобі даю, що ніхто не зможе їх зірвати. Утім, постарайся більше не застрягати рукою, бо цього разу, щоб тебе звільнити, потрібно буде більше інструментів, ніж минулого…

Тепер вони почали реготати наді мною. Так по-змовницьки, по-дружньому — хочеться комусь заїхати по фізіономії. Кому? Другу дитинства чи хлопцю, через якого я божеволію? Постривайте, мої любі…

20

Я нічого не роблю наполовину, навіть тоді, коли намагаюся змінити щось у своєму житті. Працівниця хімчистки, тої, що поряд із банком, розповіла мені про групу дівчат, які тричі на тиждень зустрічаються в громадському парку, щоб побігати. Завжди різні дівчата, але один і той самий маршрут. Її сестра, яка тривалий час ходила на зібрання, каже, що атмосфера приємна. Зізнаюся, що припускала можливість потренуватися з подібними до мене, перш ніж знову з’явитися перед Ріком. У мене немає ані найменшого бажання постати знову в поганому світлі, особливо тепер, коли знаю, що потім він кепкуватиме з мене разом із Ксав’є, його новим найкращим другом. Я не з тих, хто здається за першої нагоди. Може, цього разу я його здивую?

Інше важливе рішення: мені потрібно почати куховарити. Я взяла всі книжки, які мені подарувала мама, і хочу спробувати щось приготувати. Варто придбати новіші видання, бо не думаю, що мені знадобляться рагу з білого м’яса під трюфельним соусом чи тушковане м’ясо з квасолею посеред серпня. Хотілося б запросити всіх, кого люблю, але будьмо чесними: першочергове завдання — гідно прийняти Ріка. Я вже склала список моїх піддослідних кроликів. Спочатку запрошу найменш вибагливих, а потім, поступово, наважуся на тих, хто жодної деталі не пропускає, або тих, у кого слабкий шлунок. Може, це не дуже мило з мого боку, але кішки теж приносять спійманих мишей чи обезголовлених горобців,