Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ельго! Моя дівчинко, дихай, не нервуй, ми з усім впораємось, чуєш мене? – сказала стурбовано мати.

Ельга кивнула, не в силах зрозуміти чому батьки так завзято її заспокоюють.

–Буди братів і сестру, я скоро приєднаюсь.

Ельга поцілувала маму в щоку і побігла в покої Пітера, але його там не виявилося. Та ж доля спіткала кімнату Калерії. Усвідомивши, що її обдурили, дівчина впала на підлогу і розплакалася. У неї боліло серце, щось холодило жили, ніби лід замерзав усередині неї.

–Ельго?

Ельга обернулася.

–Так, мамо?

Аделайн пройшла і сіла на підлогу поруч із донькою.

–Дитинко моя... не судилося нам вибратися звідси. Усі вікна та двері замку запечатані. Вони не відчиняються. Холодний народ намагався пробитися в замок, але опинився зовні, захищаючи його.

–Як так? Мамо?

–Вони хочуть знищити наш замок, через ваш дар...

–Але ви і ми з Ельгортом не маємо дару.– похитала головою дівчина.

–Ви з Ельгортом холоднішаєте з кожним днем. Ми не мали цього приховувати від тебе…

–Чого саме?

–Занадто пізно. – похитала головою вона.–Ти володієш надзвичайною силою, але ми так боялись, що вона зруйнує тебе, що змусити тебе про це забути.

–Але мамо…

–Це я винна. Твій татко завжди казав мені, що ти народишся особливою. Я до останнього сподівалась, що ти будеш звичайною дитиною, але доля є доля. Пробач мені.

Аделайн поцілувала Ельгу у скроню і притиснула до грудей, поклавши підборіддя на її маківку.

–Аделайн! – крикнув батько з покоїв.

–Оматею! –Аделайн схопилася. –Залишайся тут.– застерегла вона.–Нікуди не ходіть. Сиди подалі від вікон, молю тебе, дитя моє! Я знайду Ельгорта і приведу до тебе. Залишайтесь тут.

Оматей крикнув знову й Аделайн побігла сходами, підіймаючи поділ нічної сорочки.

–Що мені робити? – шепотіла Ельга.

Цієї ночі, коли місяць став червоно–помаранчевим і величезним, дар Ельги набув своєї сили і стримувати його вона вже не могла. Коли палац почав горіти, крижаний вихор її сили пронісся палацом, всі свічки в канделябрах згасли і кожен подих супроводжувався густою парою з рота.

–Їх немає. Ні Пітера... Ні Калерії... – вбігаючи в кімнату сказав Ельгорт.

–Я повинна врятувати вас! – кричала Ельга, коли оранжерея запалала вогнем.

–Ні. Ельго. – благав Ельгорт. – Ти ніяк не зможеш зробити цього. Якби Пітер був тут...

–Але він кинув нас! І Калерія теж.

Ельга злякалася, коли вікно на поверсі розбилося. Її волосся обдував холодний нічний вітер, свічки на канделябрі згасли. З її рота виривалася пара. Раптово від її страху, всі стіни палацу вкрилися інеєм. Всю підлогу від її ніг вистилала крига, вона тріскалася і тут же зміцнювалася, виблискуючи у світлі місяця. Відчувши неймовірний приплив сили, Ельга піддалася йому, а потім увесь палац усередині й зовні вкрився льодом.

Раптово в перехід із південного крила влетіла катапульта, розкурочивши частину, що веде до центрального крила замку. Ельгорт і Ельга похитнулися від удару, усі стіни й люстри затремтіли. Айларіан заревів, закриваючи собою двійнят.

–Я знаю.– бурмотіла Ельга і встала.

–Що? – не зрозумів Ельгорт.

–Перевір, як мама з татом. Я зараз.

–Чекай... ти ж не збираєшся... – почав Ельгорт.

–Вони залишили нас. –розлютилася Ельга.– Але я не стану відсиджуватися і дивитися, як нас спалюють живцем.

–Я не кину тебе.– похитав головою він.

–Я сказала, Ельгорте, щоб ти пішов перевірити, як там батьки.– у її голосі з'явилися сталеві нотки. Ельгорт нервово ковтнув, у його очах читалася образа.

Він мовчки втупився на сестру, а потім підвівся і пішов у покої батьків. Айларіан терся об її ногу.

–Сподіваюся... – розмірковувала вона.

Ельга схопила ковані ручки дверей, вони не піддавалися. Вона зітхнула на замок і ударом ребром долоні розламала його. Дівчина вийшла через парадні двері, силою відчинивши їх. Довга нічна сорочка з відірваним Айларіаном краєм майоріла на холодному вітрі, обвиваючи босі ноги дівчини. Її, колись біляве волосся почало виблискувати, відбиваючи поверхні довкола, набуваючи темно–синього відтінку нічного неба, червоно–помаранчевого відблиску від полум'я, холодного сталевого відтінку від скутої льодом підлоги палацу. Люди закричали і кинули в неї зо п'ять смолоскипів. Ельга інстинктивно виставила руки перед собою і смолоскипи, згаснувши, впали на землю.

–Хто прислав вас? – крикнула вона.

–Ізиди, відьмо! – відгукнувся голос у натовпі.

Лють закипала в Ельзі. Простягнувши руку, вона приморозила до землі всіх прийшлих і притягнула до себе непоказного лисого чоловіка, який крикнув це. Він затремтів від страху.

–Я не стану калічити тебе. Поки що. – заявила вона, вдивляючись у маленькі чорні очі чоловіка. –Забирайтеся геть. – сказала Ельга, глянувши на натовп.–Залиште наш дім, і я пощаджу вас. Якщо ж ні...