Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

— Вибачте, пане, не вгледів, — простогнав хлопець, намагаючись підвестися.

 Степан Федорович чесно намагався тримати серйозний вираз обличчя.

— Ну що, гаденя, бачиш, яке тут розорення через тебе?! Що мені з тобою накажеш робити? Назад у село, батоги чи із сінними дівками лад наводитимеш? — суворо запитав він хлопця.

 Камердинерові було ганебно прибирати з дівками, адже його місце було при панові, але з усіх варіантів, це був найпривабливіший. В іншого господаря його б уже прибили давно, бо косячив він регулярно. Коли Ганна, ледве стримуючи сміх, відправила його за інвентарем, вони зі Степаном нарешті розреготалися. Ранок нудним назвати було вже не можна.

Минув тиждень. Спокійне життя текло своєю чергою. Риті зовсім стало нудно. Сили не було, розмірені звичайні будні... нічого цікавого. Усе, що вона хотіла дізнатися, дізналася. До того ж у тілі чоловіка їй було незатишно. Настав час повертатися. Дівчина згадувала своє життя, намагаючись знайти найприємніші, найщасливіші моменти. І зрозуміла, такі моменти були в далекому минулому з бабусею Агатою, і коли переїхала до тітки, де її любили й балували, де в неї з'явилася навіть своя кімната. Вона зосередилася на моменті переїзду, занурившись у нього... клацнула пальцями... і НІЧОГО... Рита спробувала ще раз, той самий результат.

— Очманіти, це що, мені доведеться жити тут довго й щасливо до кінця життя... спати з жінкою... Ні-і, я додому хочу!

 Вона постаралася заспокоїтися і наступного дня спробувати знову.

Коли Рита була маленька, батьки щоліта привозили її в село до бабусі Агати. З дитячих спогадів дівчинки найяскравішим моментом було, коли бабуся розбудила її вранці ще затемна, і вони вперше вдвох пішли по трави. Риті тоді хотілося ще повалятися в ліжку, але вона дуже давно чекала, коли її нарешті візьмуть із собою на збирання трав. Бабуся пояснювала, що є трави, які можна збирати лише на світанку з першими променями сонця, бо саме в цей час рослини найсильніші й цю силу треба «зловити». Бабуся дуже багато розповідала про різні рослини, відвари, настоянки й ще про багато таємничих речей. Вона бачила жвавий інтерес і блиск в очах онуки й у них була домовленість, що все, що бабуся розповідає, це їхній особистий секрет. Рита тоді не розуміла, чому нікому не треба розповідати все, про що вони говорили з бабусею, але спільні таємниці й секрети притягували її ще більше до улюбленої Агати. Було шалено цікаво все, про що вони говорили й що робили.

Саме в цей щасливий момент Рита й спробувала зануритися, щоб повернутися у свій час.

 Рита повністю поринула в той ранок, вона навіть відчула росу на ногах... клацнула пальцями... розплющила очі й побачила перед собою Ясмін. Дівчина так зраділа поверненню, що кинулася всіх обіймати. Як же вона була щаслива повернутися.

 Ясмін голосно плеснула в долоні, щоб привернути увагу і зупинити весь цей галасливий кіпіш.

— Сила була?

— Ні, — схаменулася Рита. — Сили не було, але я там провела понад тиждень, і не відразу вдалося повернутися. Звідси й мої емоції, — усміхаючись, повідомила Рита. — Я так за вами всіма скучила!

 Ясмін похмурнішала і командним тоном відправила всіх вечеряти.

— Усі в альтанку. Там і поговоримо.

 Стіл уже був накритий. Коли всі підкріпилися, Рита повідомила:

— Ви уявляєте, я була чоловіком! Це неймовірно!

— Нічого неймовірного, — сказала Ясмін. — Вищим силам неважливо, чоловік ти чи жінка. Адже вся справа в душі, і стать не відіграє жодної ролі. Ми можемо втілюватися в різних країнах, у різні епохи. У цього чоловіка, яким ти була, хоч якісь здібності були? Я запитую, бо маю одну теорію. Після позбавлення Сили якісь залишки мають бути присутні. Це як ампутація. Руки немає, а фантомні відчуття є. Так і з Силою. Вона не може не залишати якісь «крихти». Це як із можливостями, які тимчасово з'являються після використання браслета. Й ось за цими «крихтами» ми можемо спробувати зрозуміти, наскільки близько ми до потрібного нам втілення. Що більше «крихт», то ми ближчі. То які особливості були в тебе там?

— Тільки сильна інтуїція. І все.

— Погано. Гаразд, мені треба подумати, — і пішла.

 Усі посумнішали від такої інформації. Але Риту просто розривало від бажання розповісти про останню подорож, і вона так тішилася, що зараз у цьому, сучасному світі. Тому почала розповідати, як їй там жилося, резонно вирішивши, що про глобальне вони подумають пізніше. Сьогодні, це сьогодні. Це для інших минуло мало часу, а для Рити-то багато.

Потягнулися звичайні дні. Подруги багато говорили про ті часи, де побувала Рита. Лана не могла не запитати, чи була й вона там, але Рита пояснила, що може й була, просто відчути присутність спорідненої душі можна лише за особистої зустрічі. За той час, що вона була в тому житті, такої зустрічі не трапилося. Подруги, як і раніше, ходили на пляж, у кіно, намагаючись не з'являтися регулярно в одних і тих самих місцях. Лана ходила на практику тричі на тиждень, а Рита захопилася історією. Їй хотілося хоч трохи підготуватися, щоб розуміти події в тих часах, куди вона потрапляла. Зрозуміло, що це було непередбачувано, але все ж таки. Вона читала в інтернеті, що душа втілюється приблизно кожні 100 років. Тому зараз вивчала історію XVIII століття. І ось Рита сиділа з книжкою з історії на літньому майданчику в кав'ярні, неподалік ветеринарної клініки, де Лана проходила практику й чекала на подругу. Коли вона підняла очі, то побачила перед собою усміхненого Максима. Усередині все похололо. Як же вона не відчула небезпеку?!