Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

Три великі човни навантажені були провізією для пікніка і двома десятками друзів, які вже були напідпитку. Планували на одному з островів славно відпочити. Пливли весело, з піснями, дедалі частіше лунали тости, і компанія добряче підзаправилася спиртним. На човні, де був Степан, один із хлопців так надрався, що забув, де він, встав на повний зріст і почав розгойдувати човен у такт пісні. Його спробували втихомирити, але все це закінчилося тим, що човен перекинувся. Течія була сильною. Хтось отримав по голові чи то веслом, чи то човном, хтось не вмів плавати, плюс спиртне... не всіх змогли врятувати тоді. Степан дивом залишився живим. Саме після цього випадку він перестав ігнорувати свою інтуїцію. Щоб його не вважали божевільним, нікому й ніколи він не пояснював своїх рішень у тій чи іншій ситуації. Навколишні вважали просто звичайним везінням, якщо «спрацьовували» його ідеї або щось десь відбувалося погане, а Степан останньої миті відмовлявся бути там або їхав вчасно. Ось тільки з одруженням він схибив. Його інтуїція відмінно працювала лише щодо безпеки і грошей.

Одружився він із донькою сусідів. Свою майбутню дружину він знав із дитинства й думав, що достатньо знає наречену для сімейного життя. Тетяна була дуже милою, спокійною і побожною дівчиною. Ну і, звичайно, дуже вагомим аргументом був значний посаг. Про кохання не йшлося. Звичайна справа для того часу. Шлюб, як угода. У Степана, щоправда, була надія, що почуття закоханості або хоча б прив'язаності з часом з'являться, але... Дружина виявилася геть холодною в ліжку, крім того, хоч як старався чоловік, спадкоємців вона йому так і не змогла подарувати. Жили вони зрештою, як брат і сестра. Тетяна закривала очі на витівки чоловіка, Степан дотримувався зовнішніх пристойностей. Не відступаючи від традицій того часу, він мав маленький «сераль» зі своїх селянок. Склад постійно змінювався, а вибулих він видавав заміж. На відміну від багатьох поміщиків, він не ґвалтував і не примушував серальок. Дівчата доволі охоче йшли в служіння до пана. Річ у тім, що коли сералька набридала або вагітніла, господар давав невеликий посаг, і наречена мала право вибору з охочих одружитися з нею. А охочі завжди знаходилися, бо чарівне поєднання краси нареченої та наявність посагу в усі часи було вельми привабливим. Для пана сватання стало однією з улюблених розваг. Він обставляв усе згідно з народними традиціями. Приходили свати, починали розписувати нареченого, а наречена тим часом сиділа в сусідній кімнаті, все чула й обирала. Але з появою Ганни все змінилося. Серальок видавали заміж одну за одною, а нових не запрошували.

«Найімовірніше, — подумала Рита, — вона використовувала приворот». Ганну виховувала бабуся, місцева знахарка. І цілком можливо, бабуся була обізнана не тільки в лікуванні хвороб. Рита зазначила про себе, що поведінка коханки не схожа була на бізнес-проєкт, як зараз заведено говорити. Вона справді любила свого пана. Та й він не схожий був на привороженого, повністю підпорядкованого жінці чоловіка. Зазвичай, такого роду насильство закінчується для чоловіка погано... пияцтво, розорення, швидка смерть. А в Степана Федоровича все було чудово. Може і був «приворот» на початку, але не довготривалий, а може Степан просто закохався по-справжньому. Зараз це вже було не важливо. Коли з'явилася Ганна, він запропонував дружині переїхати в їхній маєток у Чернігівській губернії. Тетяна навіть зраділа, що зможе жити повноправною господинею і спокійно спати ночами, звільнившись від візитів чоловіка до її спальні, які, хоч і рідко, але іноді траплялися.

Коханка народила Степанові двох синів і доньку. У байстрюків від кріпачки жодної надії на гідне свого батька майбутнє не було, і Степан прийняв дуже ризиковане рішення. Напередодні появи первістка, він поїхав до дружини й умовив її видати дитину за їхню спільну. У товариство вона не виїжджала, тож ризик був мінімальний. Щодо двірні, яка любила язиком молоти, можна було не переживати. Втаємничених було мало, і кріпаки чудово розуміли, як їм пощастило з паном. Ставилися вони до нього з повагою і відданістю.

Він був суворий, але в справі. Ледарів карав, звісно, але й заохочував працьовитих. У Степана Федоровича можна було викупити себе і свою сім'ю, і пан давав можливість зібрати ці гроші, не забираючи в кріпаків останнє. Тому й спокійний він був, що правда про народження спадкоємців не вилізе назовні. Так само він узаконив і інших своїх дітей. Ганна ж при них була годувальницею. Навіть діти не знали, що вона їм рідна мати. Після народження первістка, Степан був такий щасливий, що дав їй вільну, хоча дуже боявся, що вона може від нього піти. Але вона, сховавши чимдалі вільну, оголосила йому, що ніколи, поки б'ється її серце, не залишить свого Степанка. Так вони й жили. Для світу вона була його кріпосною ключницею, а для нього коханою жінкою, матір'ю спадкоємців, відданою порадницею у справах, дбайливою господинею в домі.

Степан і Ганна мирно снідали, обговорюючи плани на день. За вікном співали птахи, спокій і умиротворення оточували пару. Але тут у кімнату влетіла дворова кішка, за нею двоє підрослих цуценят борзої з обуреним гавкотом. За ними мчав Никанор із криками:

— Стояти! Боцмане, Цезарю, до мене!

Кішка промчала через усю кімнату і злетіла на буфет. Гордовито втупившись на собак, які скакали внизу, вона почала нахабно лапкою рухати до краю вазу, що стояла на буфеті, приміряючись, як би впустити її на голову ворога. Никанор, побачивши майбутнє неподобство, кинувся рятувати вазу, але спіткнувся об стілець і, пролетівши ластівкою пів кімнати, приземлився біля буфета. Зверху йому одразу прилетіла ваза на голову. Собаки продовжували стрибати й гавкати, намагаючись дістатися до кішки. Причому стрибали вони вже на хлопцеві, адже так вони були трохи ближче до мети. Кішка тим часом підсувала до краю іншу вазу, більшу. Слуга щойно почав оговтуватися після першої вази... як на нього й собак полетіла друга. Собаки встигли ухилитися, хлопець ні. Кішка тим часом перелетіла з буфета на гобелен і видерлася під саму стелю. Щоправда, надійно закріпитися їй не вдалося. Гобелен був тонкої східної роботи... і вона почала зісковзувати вниз. Собаки божеволіли внизу, в передчутті здобичі. Але кішка не здавалася. Вона відштовхнулася від стіни, стрибнула на спину одного із собак, звідти на хазяйський стіл і рвонула назад на вулицю. Після секундного замішання, собаки рвонули за нею, теж через стіл, змітаючи все на своєму шляху. Усе сталося так швидко, що відреагувати ні господар, ні його супутниця не встигли. Вони тільки ошелешено спостерігали цю сцену. Тут прийшов до тями Ніканор і, побачивши розгром у кімнаті, тихо навкарачки спробував вислизнути з кімнати, молячись, щоб його не помітили. Але з координацією після двох ваз були проблеми, і він розтягнувся на весь зріст. А коли підняв голову, побачив пана, що стояв над ним.