Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

за зачиненими дверима, тож важко було сказати, чи він удома. Окрім Жаннетт Борот, ніхто не помітив, щоб хтось заходив чи виходив.　

Ніхто не наважиться поручитися за нього, але він цілком міг бути вдома в п’ятницю й суботу.　

А міг не бути.　

Записи показують, що його мобільний телефон лишався вдома; це не обов’язково означає, що Пірс сам там перебував.　

— Що ви тоді робили? — питає Вебб.　

— Як я вже казав вам раніше, трохи подивився телевізор, рано ліг спати. Зазвичай під кінець тижня я геть знесилений.　

— Самі?　

— Так, сам.　

— А в суботу?　

— Спав допізна. Вештався будинком. Доробив деяку роботу. Трохи прибрав.　

— Ніхто не може поручитися за вас?　

— Ні, гадаю, що ні.　

— А ввечері?　

Пірс совається на стільці, схрещує руки на грудях і дивиться просто в очі Веббу.　

— Слухайте, раніше я був з вами не зовсім чесний. Увечері до мене приходила подруга. І залишалася більшу частину ночі.　

Вебб витримує довгу паузу, а тоді цікавиться:

— Хто це був?　

— Моя сусідка, Бекі Гарріс. Гадаю, ви вчора з нею розмовляли. Я бачив вас у неї на ґанку.　

— Ми говорили з нею.　

— Не знаю, що вона вам розповіла. Я не казав раніше, бо намагався захистити її. Бекі явно не хоче, щоб хтось про це знав. Вона одружена. Це була невинна пригода. Я цим не пишаюся. Не треба було зраджувати дружину. Але мені було самотньо, вона поїхала, тож… — Він знизує плечима. — Більше це не повторювалося.　

Вебб розглядає його крізь опущені повіки.　

— Але таке вже траплялося раніше, чи не так?　

Пірс здивовано дивиться на нього.　

— Вона вам розповіла. Ви вже все знаєте. — І додає: — Так, ми спали разом ще якось, у серпні. Нічого особливого. Просто випустили пару, обоє.　

— Тоді навіщо ви нам збрехали, Роберте? — питає Мун. — Казали, що ніколи не зраджували дружину.　

— А ви як гадаєте? Це виставляє мене поганим чоловіком, а цього вам і треба, так? І, може, я таким і був. Та це не означає, що я вбив дружину. — Він нахиляється вперед. — Я хочу, щоб ви припинили копати під мене й дізналися, хто вбив мою дружину. Хочу, щоб ви знайшли того покидька, який це зробив.　

— О, ми знайдемо, — запевняє Вебб.　

— А в неділю? — питає далі Мун.　

Пірс знову відкидається на стільці.　

— У неділю я поїхав на весь день грати в гольф із кількома друзями. Я й гадки не мав, що Аманда не повернеться ввечері. Усі їхні імена й телефони мають бути у справі. Вони підтвердять. Ми повечеряли в клубі, а потім я поїхав додому й став чекати на Аманду.　

— Маєте думку, кому належать відбитки пальців у вашому будинку?　

— Гадаю, деякі з них належать Бекі.　

— А ще одні?　

Він знизує плечима.　

— Гадки не маю.　

— Ви приховуєте від нас ще щось, Пірсе?　

Він безсоромним поглядом дивиться на Вебба.　

— Що, наприклад?　

— Ваша дружина. У неї був роман?　

Пірс кусає губу.　

— Не знаю.　

— Справді? — буденно каже Вебб. — Може, у неї був роман і ви про це дізналися. Може, знали, що вона їде на вихідні не з подругою Керолайн. Може, ви знали це й убили її.　

Роберт навіть не кліпає.　

— А може, просто вигадали, ніби вона говорила, що їде з Керолайн. І підлаштували все так, щоб зустріти де-небудь свою дружину, а вона гадки не мала, що ви запланували для неї.　

— Ні, — промовляє Роберт, хитаючи головою. — Не там шукаєте. Я не знав тоді, що в Аманди роман. Мені це навіть на думку не спадало, доки я не поговорив тієї неділі з Керолайн і не збагнув, що Аманда мені брехала.　

Вебб йому не вірить.　

— Ви знали, що ваша дружина була вагітна?

— Так. Вона збиралася перервати вагітність. Ми не хотіли дітей.　

Пірс поглядає на детективів, немов очікуючи, що їм важко буде це сприйняти.　

— Ми закінчили з цим? — питає він.　

Пірс роздратований, але йому добре вдається цього не показувати, думає Вебб.　

— Так, ми вас не затримуємо, — каже він і дивиться, як Пірс гучно відсуває стілець і виходить.　

— Він не має надійного алібі, — говорить Мун, щойно Роберт Пірс виходить. — Тієї п’ятниці й суботи він міг піти куди завгодно. Залишити мобільний удома, щоб той його не виказав.　

— Що більше я його бачу, то більше він мені не подобається, — каже Вебб. — Пихатий покидьок.　

— Не схоже, що він надто сумує за своєю дружиною, — зауважує Мун.　

— Ні, — погоджується Вебб. — Якщо в Аманди був роман, то з ким?　

— Якби ми це знали, це був би хоч якийсь прогрес, — буркоче Мун.　

Розділ тринадцятий

У середу Олівія переглядала газету й новини в мережі в пошуках будь-якої інформації про вбивство Аманди Пірс. Дивно, як вона так швидко поринула в цю справу. Але в газеті не знайшлося нічого нового, і дуже мало доконаних фактів. Саме лише переповідання того, що вже було сказано. Розслідування триває.　

Вона хотіла поговорити про це з Полом учора.　

— Як гадаєш, що з нею сталося? — спитала вона.　

— Не знаю, — буркнув Пол, намагаючись читати книжку.　

— Мабуть, у неї був роман, — припустила Олівія. — Інакше чого брехати чоловікові, з ким була?　

— Це нас не обходить, Олівіє, — сказав Пол.　

— Я знаю, — відповіла вона, трохи здивована його тоном. — Та хіба тобі не цікаво?　

— Ні, не цікаво, — відрізав він.　

Вона не повірила йому. А тоді порушила питання про те, щоб показати Рейлі спеціалісту. Олівія не очікувала, що Полу сподобається ця ідея, та була не готова до його реакції.　

— Так, — сказала вона. — Я непокоюся за Рейлі.　

— Знаю.　

— Я просто… Я подумала, нам слід відправити його до психотерапевта.　

Пол відклав книжку й гнівно зиркнув на неї.

— Психотерапевта.　

— Так.　

— Якого дідька нам це робити?　

— Тому що, можливо… можливо, якщо він з кимось поговорить, це допоможе.　

— Олівіє, йому не потрібен терапевт. Йому потрібен добрячий прочухан.　

Вона ображено поглянула на чоловіка.　

А тоді Пол додав:　

— Тобі не здається, що ти перебільшуєш?　

— Ні, не здається. Це серйозно, Поле.　

— Серйозно, так. Але він не психічнохворий, Олівіє.　

— Необов’язково бути психічнохворим, щоб відвідати психотерапевта, — сердито сказала вона. Чому він такий ретроград, коли йдеться про ці речі?　

— Це просто такий етап. Ми з цим упораємось. Не потрібен йому терапевт.　

— Звідки ти знаєш? Що робить тебе експертом?　

— Я не збираюсь обговорювати це, Олівіє, — різко заявив Пол, вимкнув лампу на тумбочці й перевернувся на бік, спиною до неї, щоб заснути.　

І ще довго після того, як він захропів, вона