Читати книгу - "У тиші зникають, Taras Havrysh"

Чорний Ліс: кінець гри.

СМС Віталію:

"Друже, я разом із Ліною. Сьогодні вночі ми вирушаємо до Чорного лісу. Я впевнений, що ми дізнаємося, що тут відбувається насправді. P.S. Якщо щось піде не так, доведи справу до кінця. Всі матеріали я тобі надіслав."

Едгар натиснув "відправити", а потім вимкнув телефон.

Він залишив його вдома.

Якщо цієї ночі все піде не так — назад дороги вже не буде.

Волга. Дорога в ніч.

Вони їхали в мовчанні.

У салоні стояла напружена тиша.

Мотор глухо бурчав, фари прорізали темряву, кидаючи світло на порожню дорогу перед ними.

Ліна сиділа, стискаючи зброю на колінах.

Очі її були темні, майже без емоцій.

Едгар тримав кермо міцніше, ніж зазвичай.

Він відчував — ця ніч змінить усе.

Підступи Чорного лісу.

Вони зупинилися на узбіччі, там, де починався Чорний ліс.

Машина залишилася в тіні дерев, добре захована.

Вони перевірили зброю.

Один останній погляд одне на одного.

— Дотримуємось плану, — тихо сказав Едгар.

Ліна мовчки кивнула.

І вони рушили в темряву.

Озеро.

Чути голоси.

Крізь гілки вони побачили розпалену сауну, з якої вибігали напівголі чоловіки.

П’яні, вони стрибали в чорну, нерухому воду озера, сміялися, кричали.

Вони знову зникали в паруючому приміщенні, де їх чекало тепло, алкоголь і те, що вони називали "розвагами".

Едгар сховався за деревом і нахилився до Ліни.

— Це нам на руку.

Вона лише стисло кивнула.

Обходячи озеро, вони наблизилися до будівлі з східного боку.

Сліпа зона камер.

Жодного охоронця.

Вони ковзнули в темряву.

Підвал.

Сходи вели вниз, у холодний напівтемний коридор.

Попереду — голоси охоронців.

Четверо чоловіків зібралися в приміщенні, проводили зміну.

Едгар підповз на животі, знайшов палицю, яка лежала під дверима, і тихо заблокував вихід.

Тепер вони не вийдуть.

Ліна слідом за ним повзла далі.

Вони проповзли критичну зону і потрапили всередину приміщення.

Місце, що не мало існувати.

Те, що вони побачили, було не тим, чого вони очікували.

Це не був типовий підвал.

Це було схоже на елітний готель.

Глянцеві підлоги.

М’які дивани.

Дорогі меблі.

Люкс.

Ліна показала пальцем на двері.

— Йдемо.

Вони відкрили перші двері.

Кімната кіно.

Величезний екран.

Дорогі шкіряні дивани.

І ноутбук на столі.

Едгар підійшов ближче.

Він натиснув першу папку.

Усередині — сотні відеофайлів.

Без назв. Без описів.

Просто номери.

Він натиснув навмання.

Екран ожив.

Ліна завмерла.

Едгар завмер.

На відео — начальник відділу.

Голий.

На ліжку поруч із ним сиділа маленька дівчинка.

Їй було не більше восьми років.

Вона плакала.

Просила.

Очі начальника відділу були не людськими.

А потім він накинувся на неї, як звір.

— ВИМКНИ! ВИМКНИ!

Ліна закрила рот рукою, але сльози лилися з її очей.

Її плечі тремтіли.

Едгар вирвався зі ступору, вимкнув відео.

Його нудило.

Він дістав флешку, що носив із собою, і почав копіювати все, що було в ноутбуці.

Ліна стиснула кулаки.

— Це був мій батько…

Її голос був порожній.

 

Кімната смерті.

Вони зайшли в сусідні двері.

Спочатку Едгар подумав, що це кухня.

Але потім…

Масивні двері.

Звідти дуло холодом.

Він відчинив їх.

І побачив.

Десятки голих дитячих тіл.

Вони лежали, скручені в крижаній камері, їхні обличчя застигли у муках.

Він не міг говорити.

Просто стояв.

— Що там? — запитала Ліна, підійшовши ближче.

Едгар затримав її за руку.

— Не треба.

Вона вирвалася.

І відкрила двері.

Вона закрила рот руками, щоб не закричати.

А потім розвернулася і побігла.

— ЛІНО!

Але вона вже не чула.

 

Судний день.

Коли Едгар вибіг на вулицю, він завмер.

Ліна стояла біля сауни.

Вона забарикадувала двері.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍