Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 20: Правда , яку не можна забути . Батько Евсун вбивця

 

Евсун тихо сіла в машину Еміра, намагаючись не привертати увагу Асли. Вони виїхали з дому, і дорога повела їх на пристань. Внутрішній біль і непевність переповнювали Евсун, але вона була вперта. Вона мусила дізнатися, чому все сталося саме так.

Емір Шенгіз, поринувши в думки, заговорив першим:

— Евсун, передусім я хочу вибачитися за все, що зробив. Я зараз лише починаю усвідомлювати, що ти зовсім не знала про мої справи. Це була моя помилка. Я, насправді, втратив себе після смерті Айлін, і, можна сказати, частину свого життя. Все це сталося через цю війну між моїм батьком і твоїм, але я не хочу більше завдавати тобі болю.

Евсун з серйозним виразом на обличчі відповіла:

— Як тільки я приїхала сюди, я відчула цей біль… Те, що пережила. Як ти міг так зі мною вчинити? Що я зробила тобі, що ти стріляв у мого батька ?

Емір зітхнув важко і відповів, мовляв, його слова не могли повернути часу назад:

— Пробач мені, будь ласка.

— Але чому ти стріляв у мого батька? — запитала вона, не відступаючи.

— Це не стосується тебе, — відповів Емір, але Евсун не змогла стримати гнів.

— Як це не стосується мене? Це мій батько, моя сім’я! — сказала вона з серйозною рішучістю.

Емір на мить замовк, а потім додав:

— Ми вже колись говорили про це, і ти знаєш, що я зробив все, щоб тобі показати…

— Ходімо зі мною, — раптово змінив він тему.

— Куди? — запитала Евсун, здивована його наполегливістю.

— Не став запитувати, просто поїдемо, — сказав він, і машина рухалась далі.

Вони виїхали до Алечати, маленького містечка, де Емір привів її до могили своїх батьків. Там, серед туманної тиші, він показав їй будинок, що був у крові. Тепер Евсун остаточно зрозуміла — це був його батько, його помста.

— Мені дуже шкода, — сказала вона, дивлячись на могили, відчуваючи глибину болю Еміра.

Емір подивився на неї з важким виразом на обличчі:

— Кожного разу, коли я приходжу сюди, я згадую для чого я живу. Це все через те, що сталося з Айлін.

— Може, я можу допомогти тобі чимось? — тихо запитала Евсун.

— Можеш. — Він підійшов ближче, дивлячись їй у очі. — Скажи мені, де знаходяться склади зі зброєю, куди їх перевозять, і що там всередині.

Евсун вагалась, але потім вирішила:

— Добре, я все скажу.

Після цього він висадив її недалеко від дому.

— У тебе є номер телефону? — запитав він.

— Так, ось. — Він подав їй свою картку.

Коли вона повернулася додому, Левент чекав її біля дверей.

— Евсун, де ти була? — запитав він. — Асли тебе шукає.

— Просто вирішила трохи прогулятися, — відповіла вона, відвертаючись від його погляду.

Левент не зовсім розумів, чому вона так загадково відповідає, але на цьому не зупинився.

— Асли сказала, що ти говорила з тим типом? — запитав він.

— Так, я з ним говорила, — сказала Евсун, повертаючись до нього.

— Молодець, — сказав Левент, трохи відчуваючи напругу. — Але нам треба поговорити.

Евсун не погоджувалась на затримки, і вирішила відразу підняти важливу тему:

— Я знаю про Зейнеп. Я все знаю, брате.

Левент подивився на неї, здаючись здивованим.

— Як ти дізналася? — запитав він.

— Я не вірила, що ти можеш бути таким, — сказала вона. — Ти кохав її?

Левент, відчуваючи біль у серці, відповів:

— Так, я кохав її, але я не міг ризикувати майбутнім Мелек. Це все складно.

— Так, я розумію, — сказала Евсун. — Але ти уявляєш, як було Зейнеп? Вона повинна була пережити все це одна.

Левент мовчав.

— Вона повернеться? — запитала Евсун.

— Сподіваюся, що ні. Інакше їй буде дуже боляче, — тихо відповіла вона.

Несподівано з’явилась Айше, і Левент пішов, залишивши їх наодинці.

Айше запитала:

— Як ти, Евсун? Тобі краще?

— Так, мамо, — відповіла Евсун. — А ти як?

— Добре, — сказала Айше. — Лиш би Дживан поправився.

Але серце Евсун було розчароване в батькові. Тепер вона бачила його не лише як батька, а й як вбивцю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍