Читати книгу - "Тіньова обітниця, Рейва Морель"

Перед очима вибухнув потік образів.

Вогонь. Палаюча зала. Крики, що розривають тишу. Чиїсь руки тягнуться до неї, але їх розриває чорна сутність. Очі, сповнені болю. Голос, що повторює її ім’я з відчаєм.

«Ти повинна жити».

Ліліан задихнулася, розриваючи зв’язок. Вона похитнулася, але сильні руки зловили її, утримавши від падіння.

— Що це було? — її голос тремтів, вражений побаченим.

Рафаель мовчав, але його погляд сказав більше за слова. Вона побачила частину правди. Тепер вона знала, що цей зв’язок був давнішим, ніж їй здавалося. Але що це означало? І чому він намагався це приховати?

— Ти не повинна була цього бачити, — тихо промовив він.

— Але я побачила, — вона підняла на нього очі. — І тепер я хочу знати більше.

Її груди тяжко підіймалися, дихання було збите. Вона намагалася зрозуміти, що відчула під час поцілунку, і чому всередині розлилося тепло, змішане з нестерпним болем. Її серце гупало об ребра, ще не вірячи в те, що сталося. Від нього віяло спокоєм, але його очі видавали внутрішню бурю.

— Що ти мені не договорюєш? — прошепотіла вона, намагаючись зібратись із думками. — Це не просто спогади, Рафаелю. Це щось більше.

Він затримав подих. Його пальці злегка стиснули її зап’ястя, ніби намагаючись утримати її в цьому моменті.

— Ти дала свою згоду, бо це був єдиний спосіб врятувати тебе, — нарешті сказав він. — Я змусив тебе дати обітницю, щоб відірвати від тієї темряви, що прагнула поглинути тебе.

Ліліан заплющила очі, дозволяючи хвилі відчуттів поглинути її. Вона знала лише одне: вона вже зробила свій вибір.

Тінь навколо них ворушилася, ніби намагаючись сховати залишки розкритої таємниці. Але вже було пізно. Ліліан не відступить.

Вона зробить усе, щоб розкрити правду. Навіть якщо це зруйнує її.