Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 14

 

Еліс приймає рішення рухатися до К253, але її не полишає тривожне відчуття. Вона перевіряє корабельні записи, намагаючись знайти сліди стороннього втручання або прихованих даних. Аналізуючи звіт бортового комп’ютера, вона виявляє файли, яких не було під час старту місії.

Дані зашифровані, але заголовки файлів натякають на щось незрозуміле: “Аномалія АРХ-1”, “Звіт про контакт”, “Потенційна загроза”.

Еліс розуміє, що не знає всієї правди про місію. Що ж приховували від неї?

Тим часом, К253 вже на горизонті. Планета виглядає ідеально — рівень кисню у нормі, атмосфера стабільна. Але корабельні сенсори фіксують дещо дивне.

Слабкий, майже непомітний енергетичний імпульс, що ледь пробивається крізь радіоперешкоди. Джерело сигналу — на поверхні К253.

І тут вона отримує новий сигнал. Тінь повернулася.

Еліс відчула, як її пульс пришвидшився. Вона не хотіла в це вірити, але дані не залишали простору для сумнівів — Тінь не просто повернулася. Вона вже тут.

Корабельні сенсори фіксували тонку, майже невидиму аномалію у відкритому космосі. Її структура не піддавалася аналізу. Це був не фізичний об’єкт, а щось, що порушувало саме розуміння простору.

— «Що ти таке?» — пробурмотіла Еліс, переводячи систему захисту у режим максимальної готовності.

Вона розуміла, що Тінь не просто переслідує її. Вона веде гру. Чи намагалася вона щось сказати? Чи просто випробовувала межі її витримки?

Еліс знову поглянула на К253. На її борту було все необхідне для дослідження планети, але тепер питання було іншим: чи варто було взагалі наближатися?

Якщо Тінь тут, то можливо, планета не така безпечна, як здавалося.

Але часу на роздуми не було.

Раптом сенсори зафіксували щось нове.

Сигнал з поверхні К253 змінився. Він став… точнішим. Немов хтось або щось там, унизу, відреагувало на її присутність.

Вибір був очевидним: або негайно покинути цю систему, або ризикнути й з’ясувати, що відбувається.

Еліс зціпила зуби й прийняла рішення.

Вона бере курс на К253.

Прийнявши рішення, відразу перевела корабель у керований спусковий режим, поступово знижуючи швидкість. Атмосфера К253 була нестабільною—хвилі радіації змішувалися з електромагнітними збуреннями, що час від часу вибухали в спектрах, невидимих для людського ока.

Але сенсори корабля бачили все.

Вона продовжувала стежити за Тінню, яка, здавалося, не наближалася, але й не зникала. Вона зависла на межі її сканерів, немов спостерігаючи за кожним рухом.

— «Що ти задумала?» — пробурмотіла Еліс, виставляючи щити на максимум.

Вона просканувала поверхню.

Результати аналізу:

• Атмосфера: придатна для дихання, але з високим вмістом невідомих газів.

• Температура: стабільна, близько 22°C.

• Біологічні маркери: виявлено сліди органічного життя.

• Джерело сигналу: невідома структура в північній півкулі.

Останній пункт змусив Еліс завмерти.

Структура.

Це означало одне: на планеті є або була розвинена цивілізація.

Звук тривожного сигналу вивів її зі стану заціпеніння.

Тінь почала рух.

Вона більше не просто спостерігала. Вона наближалася.

Еліс різко перевела систему в режим швидкісного спуску. Якщо Тінь хоче щось від неї, вона дізнається це вже на поверхні.

Земля наближалася.

Контакт неминучий.

Корабель прорізав густу атмосферу К253, залишаючи за собою сліпучий слід іонізованих газів. Всередині кабіни відчувалася вібрація, але всі системи працювали в межах норми.

Еліс тримала руки на консолі керування, стежачи за кожним показником.

10 000 метрів.

Сканери засікли величезні плато, вкриті густою темною рослинністю. Над горизонтом здіймалися гірські хребти, а глибокі кратери вказували на сліди минулих катастроф.

5 000 метрів.

Сигнал, що вона зафіксувала раніше, пульсував ритмічно, наче маяк.

3 000 метрів.

Різкий сплеск активності позаду змусив Еліс озирнутися на монітори.

Тінь почала спуск.

— «Чорт…» — вилаялася вона, активуючи екстрене розгортання посадкових двигунів.

1 000 метрів.

Автоматична система стабілізації ввімкнулася. Тепер все залежало від кількох секунд.

500 метрів.

На горизонті виднілася структура — монолітне, темне, ніби створене з гладкого чорного каменю. Воно не відбивало світло, а поглинало його.

100 метрів.

Тінь була вже близько.

Посадка.

Ударні амортизатори поглинули силу зіткнення, і корабель застиг на поверхні. Пил піднявся вгору, а сенсори відразу передали дані: атмосфера придатна, але з незрозумілими змінами хімічного складу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍