Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            Зойкнувши, сестра Агата мало не зомліла. Вона видала страждальний стогін, а потім і скрик, подібно до святої Ірини, яка опинилася під нещадними копитами дикого коня. Обличчя її змертвіло, а губи безперестанку шепотіли: «Змилуйся, великий Боже! Змилуйся над нами, грішними, бо не знаємо, що коїмо…».

            Невдоволений, отець Томас кинув у її бік суворий погляд з-під кущистих сивих брів, але справи своєї не облишив.

            – Прошу вас, позбавте мене голосінь, сестро. Боюся, вони не додадуть нашій справі результативності. Але якщо ви й надалі згадуватимете ім'я Господа нашого марно, впевнений, на вас чекає відповідне покарання.

            Розширивши гачкуватими пальцями краї «рани», що утворилася на обкладинці, він витяг з неї кам’яну печатку і підніс до світла. О, вона зовсім не була схожа на уламок шрапнелі, що випадково застряг там у запалі битви за світове панування, яке Добро і Зло вело від початку часів. За формою і розміром вона скоріше нагадувала орден, який зазвичай вручають переможцю. Тіні перетекли в глибокі рельєфні борозни на її поверхні так, що на ній виразно проступив жахливий лик Диявола!

            – Думаю, це більше не знадобиться, – підсумував святий отець і шпурнув понівечену книгу в камін.

            Не в силах більше триматися на ногах, Агата впала на коліна, як і намірялася зробити це раніше. Зовсім занепавши духом, тепер вона потребувала підтримки більше, ніж будь-коли, але її наставник виявився вкрай жорстоким до неї:

            – Встаньте і підійдіть! – наказав він.

            Агата встала. На тремтячих ногах вона наблизилася до божевільного старого, не вимовивши жодного слова проти.

            Можливо, їй слід було закричати якомога голосніше, волати про допомогу, сподіваючись, що брат Іларія ще не поїхав із замку. Кинутися до каміна і з жару, із самого пекла вирвати покручені чорні листки, аби зберегти хоч частину святого послання, врятувати Слово Боже, яке стало початком світу!

            Натомість руки її захололи, і пальці стали м'якими, як свічковий віск. Вона слухалася, оскільки глибоко в душі з якогось дива сподівалася на продовження цього варварства. Вона терпіла біль! Терпіла душевні муки! Катувала себе виглядом незворотної загибелі, бо, як і на дні дорогоцінної скриньки, що колись належала допитливій Пандорі, на дні її власної душі жевріла надія на краще.

            Піднісши печатку якомога ближче до її очей, аби Агата могла краще її роздивитися, отець Томас промовив:

            – Вам може здатися, що я збожеволів і поглумився над святинею. Але, запевняю вас, посудина не має жодного значення. Цінний лише її вміст. Він навмисно був прихований Трьома Святими Причетниками тисячу років тому. Ця печатка – ключ від в'язниці Диявола. Саме вона відчиняє її двері. Але перш, ніж ми почнемо діяти, ви повинні  дещо знати… – Зібравшись з думками, старий повідомив: – Хоч би що ми бачили в Місті, хоч би як трактували ті події, а повної впевненості в тому, що в'язниця порожня, у нас немає. Та навіть якщо Диявол знаходиться тут, у замковій ямі, він абсолютно точно знайшов спосіб впливати на людські уми. З огляду на це, нашим святим обов'язком є його зупинити. А точніше, це вам, сестро, випала велика честь вступити з ним у протиборство, керуючись вірою у Бога та моїми настановами.

            – Мені?! – пискнула Агата.

            – Ви ж не думаєте, що паралітику, подібному до мене, судилося здійснити цей подвиг во славу Церкви? Але запам'ятайте головне: якщо Ворог Роду Людського  там, – з цими словами отець Томас тицьнув кривим пальцем у підлогу, – єдиною вашою зброєю проти нього будуть цнотливість душі, шляхетність помислів та любов до Бога.

            – Але я не зможу…, – закрутила головою Агата. – Що мені протиставити йому? Він навряд чи вбоїться святого розп'яття.

            – Будьте тверді, дитино моя, – стиснув її руку священник. – Тлінна плоть наша – ніщо! Чистота душевна – ось твердиня!

            – А якщо, вбивши мене, Диявол вирветься на волю? – благала вона. – Що стане з моєю душею, обважнілою від чужих прокльонів?

            – Боюся, Диявол уже на волі, – похмуро промовив отець Томас. – І людські безчинства – найкращий тому доказ. Усі ми рано чи пізно станемо його жертвами.

            Простягнувши печатку, святий отець вклав її в занімілі дівочі пальці.

            – Ось, візьміть. Розпитайте Сатану про те, як йому вдалося уникнути ув'язнення. Звичайно, якщо ви зустрінете його.

            – Якщо він там… Якщо печатка зламається, вона не утримуватиме його більше, – бурмотіла Агата собі під ніс, витріщаючись на шматок каменю. Очі Нечистого стежили за нею невідривно, хоч як його не крути.

            – Усе правильно, – кивнув отець Томас. – Навіть якщо він все ще там, ми випустимо його на волю. Запевняю вас, ніхто не відчує різниці. Зате дізнавшись, що Порок знову на свободі, люди замисляться над своїми вчинками, боротимуться з Нечистим, як це було за старих часів. Адже що ще не дає їм побачити паскудства, які вони коять, окрім усвідомлення, що  гріха немає і Порок переможений на всій Землі? Ось корінь усіх їхніх хибних поглядів. І ви, як умілий садівник, повинні вирвати його з їхніх душ!

             Яма, яку сестра Агата необачно прийняла за боргову, була накрита залізною решіткою. Розвівши її стулки в сторони, аби ті не заважали проходу, черниця важко зітхнула.

            Est dolendi modus, non est timendi. (Для печалі є межа, для страху – немає.)[22] Страх, змішаний з огидою, яку вона відчувала по дорозі з Міста на Замкову гору, був слабким відгомоном жаху перед темним підземеллям, куди слід було спуститися.

            Вечірні сутінки загусли настільки, що вона змушена була скористатися маленьким електричним ліхтариком, припасеним на випадок, якщо б їй довелося спускатися з гори або підніматися на крутий схил після заходу сонця. Бо навіть підійшовши до краю ями вона не могла бачити ні дна, ні сходів, що вели вниз. Тільки висвітливши їх, Агата почала неспішний і обережний спуск.