Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–Ой, йди ти до сраки.–огризнувся він.

–Може тобі туди сходити? Якщо хмаринка не проти.

–Слухай сюди, Абрамс…

–Та ні, не буду, дякую.–вона розвернулась, прямуючи до дверей.

Аарон наздогнав її і пройшов повз, тоді озирнувся через плече і кинув:

–Я йтиму сам.

–Ну, і пензлюй. Як скочиш в халепу – здохни гідно.

–Неодмінно!

Аарон віддалився від Скарлет, пройшовши ще кілька кімнат і зрозумів, що інтер’єр довкола змінюється. Тепер це були вилизані до ідеалу кабінети з хорошим ремонтом і глянцевими поверхнями. Цікаво, у відповідності до чого змінюється інтер’єр? Він відчинив двері і побачив Лів, що сиділа за столом і тримала в руках мультиінструмент. Помітивши його вона поривчасто вдихнула, а потім закотила очі.

–О, здоров, кралю.

–Що ти тут робиш?

–Прийшов тебе рятувати. Ти ж у нас одвічна дівчина в біді? – знизав плечима він, роззираючись. Якщо він потрапив сюди, то вихід має теж бути тут. Він помітив шафу-купе і самовдоволено всміхнувся.

–Йди до біса.– прогарчала Лів.

–Вже пішов.– розвернувся він, прямуючи шафи.

–Ти ж прийшов рятувати, ні?

–Та, я замислився нахіба воно мені треба. Ти така марудна.

Лів звела брову, змахнувши волоссям.

–Ти бачив інших?

–Щойно від Абрамс.

–І як вона?

–Така сама скалка в дупі, як і була.

–А Адам? Патрик?

–Поки не зустрічав. І якщо ти запропонуєш рухатись разом – моя відповідь ні. Я хочу це підвищення не менше за тебе. Хоча від пишного концерту на свою честь відмовлюсь. Я беру грошима.

–Ага і буріто.

–І буріто.–погодився він, а тоді посунув двері шафи і зробив крок всередину..

Він блукав ще кілька кімнат і самотніх коридорів. Загалом ця симуляція була нудною для нього. Нічого страшного, дивного і приємного. Схоже вона діє тільки на вразливих дітлахів, якими були тільки четверо з його компанії. Сам він був аж занадто розумний для цього. Той випадок у кодувальній не рахується, він тоді не був готовий, то все геть інше. І взагалі ніхто про це ніколи не дізнається. Патрик наскочив на нього зненацька. Аарон вилаявся, підскочивши від несподіваності.

–Що? Всерунькався?–криво всміхнувся Патрик.

–Довбоящер.

–Ходімо, швидше.

–Куди?

–Нам треба знайти інших.

–Не буду я нікого шукати. Абрамс і Вейл десь там.

–Ти залишив їх самих?

–А що такого? – здійняв брову він.– Я не обіцяв кооперації.

–Телепень.– сердито кинув Патрик.

–Що ти сказав, вишкребку?– підійшовши ближче, спитав він.

–Кажу телепень!– роздратовано повторив Патрик.–Зараз ми входимо у найнебезпечніший рівень симуляції, а ти лишив їх самих!

–Найнебезпечніший?– нахмурився Аарон.– Чого це?

–Бо починається фаза парадоксального сну.

–Це який? Швидкий?– замислився Аарон.– А не зарано? Ми ж тільки увійшли.

–Каталізатор прискорює всі фази сну, це ж постійний цикл. Адаптивна симуляція свідомості запускається на стадії поверхневого сну, через каталізатор вона достатньо коротка, коли ми вийшли за двері передпокою, ми перейшли до стадії глибокого сну. І от тепер починається найскладніше. Бо сценарій симуляції зливатиметься зі снами, продукованими найбільшим болем, який буде витягнуто на поверхню.

–Що ж, добре, що в мене немає болю.– самовдоволено всміхнувся Аарон, рушаючи далі.

–Інакше ти б сюди не потрапив.– тихо промовив Патрик.

Аарон розвернувся.

–Ти ж думав про це, чи не так? – продовжував він.– Що нас всіх об’єднує? Я думаю це воно.

–Що? Ти думаєш це рідкість, що хтось когось втратив? Думаєш ми вп’ятьох єдині на всю компанію?– він пирхнув.– Не сміши.

–Я не казав про втрату. – підмітив Патрик.–Але це так. Можливо справа в тому за який час це трапилось. Я допускаю, що всі втратили когось, коли вже працювали тут.

–А от і ні. У мене це сталось майже вісімнадцять років тому. Отже це не робоча гіпотеза. Я пішов.

–Ти обіцяв допомогу.–нагадав Патрик.

–Хіба? Я сказав, що кишеня в коді є, і що ми можемо вписати команду, але для цього треба знайти серверну. Тож я йду на її пошуки, а ти хочеш збирати тих невдах, як покемонів – вперед.

–Ми маємо знайти інших. –намагався переконати його Патрик.–Зараз вони у найбільшій небезпеці. Та й ти також.

–Я нічого не боюсь, ботане. Бо я, на відміну від інших, знаю що бачу ілюзії.

І тільки, коли Патрик лишився далеко за його спиною, тільки коли Аарон зайшов якнайдалі від нього, страх, що поселився в його животі розповзався кінцівками і щелепою, змушуючи їх знову тремтіти. Бо якщо те, що сталось з ним у кодувальній був рівень джуна, по міркам симуляції, то що чекає на його у швидкій фазі сну?