Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

Тома — дерев’яна копія тієї, яку йому відірвало багато років тому). Адріан нам двоюрідний брат, син-одинак дядька Кліффорда й тітоньки Ґледіс, і ми поняття не маємо, чи він миршавий, бо не знаємо ніяких інших десятирічних хлопчаків для порівняння. Він привів свого собаку, боксера Денді; я вирішую, що розмір тугих яєчок Денді, що стирчать між задніх лап — це теж заборонена тема. Денді саме такого розміру, щоб збивати мене з ніг, що він регулярно і робить, а Джилліан і Люсі-Віда заливаються сміхом.

Люсі-Віда — наша двоюрідна сестра, донька тітоньки Елізи та дядька Білла (Банті жалкує, що не може просто не запросити цієї частини родини). Тітонька Бебс привела свого чоловіка, дядька Сідні — м’якого й доброзичливого чолов’ягу, якого ми майже не бачимо. Запрошені на коронацію постійно діляться на партії і фракції та перегруповуються знову, і найпопулярніший вододіл — це предковічний поділ на чоловіків і жінок. Усі ми, на жаль, родичі, крім пса Денді й місіс Гевіс, сусідки Нелл, у якої — ви тільки уявіть! — своєї родини немає.

Джилліан у своїй стихії: нарешті запопала публіку, яка нікуди не подінеться з вітальні. Її єдиний суперник — телевізор, тож вона тільки те й робить, що намагається його здолати: витанцьовує перед екраном, блискає трусами з-під білої сукенки з корсажем і рюшами просто з вітрини «Гепленду». Наша кузинка, худа, довгокоса й довгонога Люсі-Віда, поводиться із Джилліан як із домашньою тваринкою, і коли та стомлює дорослих, каже щось штибу «Іди сюди, козенятко наше» сильним донкастерським акцентом. Люсі-Віда — героїня Джилліан, бо ходить на уроки танців. У неї чарівні ноги, вона просто-таки постійно вистукує ритм, так що весь час сповіщає про свою присутність, як сліпа.

Більшість дорослої аудиторії (крім дядька Теда, який любить маленьких дівчаток, особливо коли вони сяють трусиками) роздратовано зітхає, коли Джилліан заводить «Славний літак „Льодяник“» Ширлі Темпл (складно повірити, але вона справді рівно настільки мила). Вона єдина з нашого покоління успадкувала янгольский ген, тож у неї, як у Ади й Альберта, біляві кучерики. Тільки вона ще не знає, що за цю неземну красу зазвичай доводиться платити передчасною смертю. Бідолашка Джилліан!

Люсі-Віда випроваджує Джилліан у коридор і береться навчати п’яти балетних позицій, за що її винагороджують карамелькою. Тим часом на екрані юну королеву «підперезують мечем», а помічна Патриція доповнює шанобливі коментарі Річарда Дімблбі витягами з «Ілюстрованої книги про коронацію для хлопчиків і дівчаток». Ми довідуємося, що у цього жесту «глибокий символізм: державну владу поставлено на службу Богу». Її писклявий голосок затинається на слові «символізм» — їй, урешті, тільки сім, хоча вона найкраща учениця класу й читає краще, ніж більшість її ровесників. Патриція не здається і сповіщає, що «інкрустований меч» викували для коронації Георга IV, і це породжує суперечку в одній фракції дорослих про місце Георга IV у хронологічному порядку королів — очевидно, він ішов після Георга I, II і III, але ж хто був перед ним? Хтось висловлює припущення, що між третім і четвертим Георгами вклинилася королева Анна, але тут закипає дискусія про те, ким же, власне, Георг IV був «для своїх». Дядько Білл стверджує, що Георг IV «це той жирдяй, який Брайтон збудував», а дядько Кліффорд стоїть на своєму — «це той, який Америку профукав». (Хай би спитали наших домашніх привидів, ті пам’ятають це як учора).

Арбітром запрошують Патрицію — це великий тягар для дівчинки в такому юному віці, але вона у нас запекла роялістка і вже вивчила напам’ять половину королівської генеалогії починаючи від Еґберта (827-39). На жаль, вона дійшла тільки до Едварда II й не може прояснити ситуації із загадковими Георгами.

Інші члени товариства (Нелл, місіс Гевіс і тітонька Ґледіс) уже перекинулися на наступних Георгів (V і VI) і поринули у ностальгію, тож Банті добуває книжку «Георг V — 70 років слави», а в «Ілюстрованій книзі» Патриції, яку видали з нагоди сьогоднішньої коронації, виявляється чимало картинок із коронації Георга VI, «старого короля», як усі чуло його називають, ніби Англія — це казкова земля із золотими гусаками, лихими королевами і «старими королями», що палять люльку й носять капці, гаптовані золотими коронами.

Контингент, що сперечається про Георгів I—IV, збігається з контингентом одружених чоловіків, які п’ють брунатний ель марки «Вотні». До цієї фракції входять дядько Сидні, дядько Кліффорд, дядько Білл і Джордж, а також старий парубок дядько Тед.

Тепер коронаційні сувеніри сиплються з усіх закутків — у батька знаходиться кухоль до коронації Едварда VIII, якої не відбулося, що надає цьому предметові цікавого філософського виміру. З кухні приносять чайну ложечку Ени Тетлі з нагоди коронації Георга VI, що тепер належить Банті, хоча, строго кажучи, майно крадене (див. примітку (ііі)).

Очевидно, найбільше скарбів знайшлося у Патриції, що й передбачувано для дитини шкільного віку — вона соромливо, але з гордістю демонструє товариству (і) чашку з нагоди коронації; (2) монети з нагоди коронації у пластиковому мішечку; (3) медаль з нагоди коронації (таку саму нова королева надвечір пришпилить маленькому принцу Чарльзу); (4) карамельки з нагоди коронації у дуже гарній багряно-срібній коробці; (5) вищезгадану «Ілюстровану книгу про коронацію для хлопчиків і дівчаток» — і останній по порядку, але не за важливістю — (6) прапор Великої Британії. З патріотичних міркувань вона вбралася у шкільну форму — сукенку в жовту і брунатну смужку, коричневий блейзер і бурий берет. Джилліан з нагоди коронації вбрали в біле, на мене ж із такої оказії начепили найкращу сукню з лимонної тафти, з коміром типу «Пітер Пен» і короткими пишними рукавцями. На Люсі-Віді дивний витвір тітоньки Ґледіс. Щоразу як Люсі-Віда навідується до нас із дикого південного Йоркшира, виглядає вона так, ніби зібралася на карнавал. Тітонька Еліза вправно обшиває свою кровиночку сіточками, тюлем, рюшиками й оборками, так що Люсі-Віда на ногах-бадилиночках виглядає як екзотична квітка, яку дивними вітрами занесло не туди.

Усі ми знаємо, що тітонька Еліза — «простуха», куди вже простіше, так стверджує Банті. Ми розуміємо: це якось пов’язане із вугільно-чорними коренями її білявого волосся, сережками з велетенськими стразами, а ще, мабуть, тим, що навіть у день коронації вона не вдягла панчішок і зухвало демонструє всім ноги у цятках, родимках і синіх венах, схожих на прожилки на блакитному сирі. (Не кажучи вже про те, що її радо прийняли до фракції Георгів I-IV: її гучний сміх оповиває чоловіків і примиряє з існуванням жіноцтва). Руки в тітоньки Елізи вічно зайняті як не