Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

навіть найниціші. Якось король, справляючи потребу, показав Війону мальований французький герб і сказав: «Бачиш, як я французьких королів шаную? Їхній герб у мене не десь, а в туалеті, якраз напроти стульчака». — «Ісусехристе! (відповів Війон). Який ви мудрий, обачний і поміркований монарх, як дбаєте ви про своє здоров'я і як добре курує вас ваш тямовитий доктор Томас Лайнекр! Передбачаючи, що на старощах шлунок у вас буде міцний і що вам доведеться щоденно вставляти в гузно аптекаря, сиріч клістир, а інакше вам не улегчитись, він завдяки своїй рідкісній, дивовижній проникливості щасливо вигадав намалювати тут, а не десь іще, французький герб, бо від самого погляду на нього вас опадає такий страх і такий незбагненний трепет, що ту ж мить ви навалюєте стільки, скільки вісімнадцять леонійських бичків, разом узятих. А намалювати б вам його деінде — в опочивальні, у вітальні, в капеллі або ж у галереї, ви б, ось вам хрест, зараз же б і какали. А якби вам тут намалювати ще й велику орифламу Франції, то досить було б вам на неї глянути, і у вас би кишки надвір полізли. А втім, мовчу, мовчу, atque iterum[463] мовчу! Я парижанин з Понтуазу. Та ось піймали вже пролазу, І скільки зад мій важить зразу У зашморзі узнають в'язи.

Отож, пролаза я непролазний, темний, нетямущий, на розум небагатий, адже я щоразу дивом дивувався, з якої нетечі у покоях ви плюндри спускаєте. Присяйбогу, я був певний, що стульчак у вас за килимом або ж за ліжком. А йти зі спущеними плюндрами так далеко до убиральні—це мені непристойним здавалося. Хіба не пролаза я непролазний після цього? Ви поводитесь розумно. Розумніше поводитись годі. Спускаєте плюндри загодя, якнайдалі, якнайліпше, бо як ви зі спущеними плюндрами вступите і втупитесь у герб, затямте, як Бог святий, задник ваших плюндрів обернеться в уринала, у генерала, у вазу, у сосуд, у стольчак

Брат Жан, лівицею носа заткавши, вказівцем правиці показав Пантаґрюелю Панурґову сорочку. Пантагрюель, бачачи, що Панурґ отетерів, стуманів і чомусь тремтить, що він уробився і що його подряпав завзятий котяра Салій, не втримався від сміху і сказав:

— Що ви з цим котом робити збираєтесь?

— З цим котом? (перепитав Панурґ). Сто чортів, я ж так вірив, що це патлате бісеня і що я, обмотавши руку холошею плюндрів, тихенько накрив його в пекельному закамарку. К бісу цього біса! Він мені все підборіддя своїми пазурями спазурив.

Сказавши теє, він кинув котища у трюм.

– Ідіть (сказав Пантагрюель), ради Бога, ідіть! Гарячою водою помийтесь, почистіться, причепуріться, візьміть сорочки, переодягніться.

— Ви думаєте (спитав Панурґ), я злякався? Нітрохи. Бог свідок, я такий молодець проти овець, яких ще світ не бачив! Ха-ха-ха! Ох-хо-хо! Казна-що, ви думаєте, це що? По-вашому, це дристуха, лайно, кал, гівно, жовтляки, оковелки, екскременти, какавельки, гній, нечисть, виміт, відходи, бібки, послід, гуано, котяк, бурушки, балабушки, скибал або ж спираф? А по-моєму, це гібернійський шафран. Ха-ха, хі-хі! Так, так, гібернійський шафран! Села![464] Отож, по келишку!

КІНЕЦЬ

четвертій книзі геройських походів да ходів

завзятого Пантаґрюеля

Prologue
(Пролог до четвертої книги)

Преславні мочеморди і ви, всечесні подагрики, бачив я, прийняв, вислухав і збагнув посла, якого вельможество ваших вельможеств послало до моїх домочадців і який здався мені дуже палким і красномовним оратором. Суть його пропозиції я зводжу до трьох слів, але таких значних, що колись їх цілком вистачало римському претору для відповіді на всі подані на його розгляд письмові прохання; користуючись цими трьома словами, він розв'язував усі суперечки, всі позови, звади і незгоди; отож, можна було сказати, що ті дні, коли цих трьох слів від претора не чули, були невдалі і нещасливі, а ті дні, коли він їх вимовляв, щасливі і радісні. Ось вони: «Давай, говори, суди». О добрі люди, щось мені вас не видно! Хай вас, та й мене, грішного, окриває ласка Божа! Бо ми ніколи в житті не робимо нічого, спершу не благословившись його пресвятим ім'ям!

Отож, ви даєте мені. Що саме? Гарний і укладистий служебник, їй-богу, за нього я вдячен вам: це найменше, що я міг зробити. Звичайно, я не здогадувався, що це за служебник, милуючись на стрічки, розетку, клямри, оправу і палітурки, на яких не міг не вгледіти намальованих і прегарними врунами засіяних гачків і сорок. Побачивши ці ієрогліфи, ви б одразу визнали, що це робота спритників і гультяйство чаркодуїв. «Сорок убивати» — цей вислів означає пиятику і з'явився він завдяки чуду, що сталося в Бретані, після битви під Сент-Обен-дю-Корм'є. Про це нам розповіли наші батьки, тим-то й наші нащадки це знатимуть. Це був рік доброго винобрання: за кварту доброго, добірного вина давали очкур.

З країв Леванту хмарою налетіли з одного боку сойки, а з другого тьма-тьменна сорок: всі вони линули на захід; і ці птахи вишикувалися між собою так, що надвечір сойки відступили ліворуч (візьміть це за сприятливу ознаку), а сороки праворуч, тримаючись дуже тісними зграями. Скрізь там, де вони пролітали, не було жодної сороки, яка б не приєдналася до інших сорок, і жодної сойки, яка б не пристала до табору сойок. Линучи і летячи так, вони пролетіли над Анжером, французьким містом на кресах Бретані, в такій неймовірній кількості, що своїм летом застували від сонячного світла землі, які були внизу.

В Анжері жив тоді старий вуйко, сеньйор де Сен-Жорж, на ім'я Фрапен; це він писав і компонував гарні і веселі колядки пуатвенською говіркою. Він тримав у себе і