Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Все, бувай здоровий! Я побігла у справах. - дівчина обійшла його і попрямувала на четвертий рубіж.

Всю дорогу вона стискала зуби і вигадувала все нові й нові лайки для генерала. Це вона в'ється навколо того молодого… доброго, хорошого, гарного… Ні! Це він в'ється навколо неї. Треба йому розповісти про ту зустріч з його батьком. І, можливо, розповісти про інше. Про те, чим її лякав Азаніель. На цьому, швидше за все, їхнім стосункам прийде кінець. Але надія таки є. Нехай він краще від неї дізнається, ніж від батька. Якщо він її справді кохає, то вони разом переживуть це і її минуле не стане на заваді її майбутньому.

Жазель підходила до бараку будівельників. Його не важко відрізнити від решти. Вона підійшла до дверей. Зовсім не такі, як раніше. І ручок немає. Жазель оглянула косяки. На одному з них розміщений непомітний тумблер. Дівчина повернула його. Двері відчинилися. Самі! Нікого за ними не виявилося. Жазель увійшла.

- Там такий самий. Закривай за собою. - посміхалася їй Росіта, стоячи на кухні у фартуху.

Клерк підійшла запитати у майстрині, де Химерниця. Відповідь виявилася такою, як і завжди — вона на своєму місці. Дівчина кивнула і швидко пішла до кінця бараку. Часу на розмови з Росітою вона не мала. Розкрила штору. Дезіре дивилася в стелю і навіть не подала вигляду, що побачила відвідувача.

- Мої вітання. - сіла Жазелізе на стілець.

Клерк легенько притупувала ногою. Це нервове. Обидві мовчали.

- Можеш говорити. - порушила тишу Дезіре. - Чим швидше розкажеш, тим швидше підеш. Сама я тепер не можу тебе прогнати.

Жазелізе злегка насупилася, але нічого не відповіла.

- Що ти так нервуєш? - запитала Химерниця. - Поклади те, що в тебе в руках, інакше зламаєш.

Знову нічого у відповідь. Дезіре зітхнула і повернула голову до дівчини. Потрібно швидше з нею закінчувати.

- Що?

Жазелізе знизала плечима. Вона навіть не знала, з чого почати.

- Ну, в армії ворога є бог.

Химерниця ледь помітно підняла одну брову. Зрештою, їй байдуже. Вона вже для себе все вирішила. Те, що у ворожій армії присутній бог, нічого не змінювало для неї особисто.

- Ми хочемо роздобути зброю, якою можна вбити бога. - випалила Жазелізе, чудово розуміючи, що це секретна інформація і про неї нікому не можна говорити.

- Схвалюю. Можеш йти. - Химерниця відвернула голову.

За хвилину вона зітхнула і знову повернулася до Жазелізе.

- Ще що?

Клерк покрутила штучкою в руках. Дезіре впізнала предмет. Невеликий тубус, в якому міститься маленьке перо та чорнильниця. Такими користуються у будь-яких темних справах ті, хто хоче нечесно заробити. Або щось вдіяти протизаконне. Поки у Химерниці не з'явилося перо-артефакт, вона й сама таким користувалася.

Дезіре запитально підняла брови.

- Мені Ейр якось розповідала... - Жазелізе набрала повітря в груди, щоб трохи заспокоїтись, опустила голову, потім прочистила горло. - Вона розповідала, що її народ має звичай. Якщо хтось йде на небезпечне завдання, то у таких випадках прийнято обмінюватися з тим, хто залишається.

Дезіре чудово знала цей звичай. У їхньої армії він не заохочувався, але зустрічався повсюдно. В інших народів існував не просто звичай, а цілий обряд. Ти міняєшся річчю з кимось, обіцяючи її повернути. Люди вірять, що це допомагає їм повернутися живими, щоб віддати чужу річ та забрати свою. Химерниця окинула поглядом дівчину.

- Ти йдеш на завдання. - вона похитала головою.

Як же все погано складається у Максуда, якщо роздобути зброю, якою можна вбити навіть бога, він відправляє непідготовлену не пристосовану до таких завдань ледь живу від страху дівчину.

- Я буду не сама. З нами чемпіон та Естель.

А ось це вже інша справа. Естель, хоч і баламутна, хоч і не знає, що таке відповідальність, являється Химерницею. Аби Жазелізе не розповідала, як вони збираються туди дістатися. І куди це "туди". Тоді розмова ще довше затягнеться. Зараз же їй хотілося побути наодинці із собою.

- Ось я і подумала ... - Жазелізе підняла своє перо і покрутила ним у повітрі.

Тільки тепер Дезіре зрозуміла. Вона прийшла обмінятися чимось із нею. Чому з нею? Химерниця зовсім не хотіла цього робити. Ні, їй було байдуже, що дізнається Жазель, коли повернеться. Якщо повернеться. Дезіре не хотіла здійснювати обмін. Це старий звичай. Стародавній. Зі своїми правилами. Він накладав певні зобов'язання. Вона насупилась.

Вираз обличчя клерка занепав. Її плечі зникли, куточки губ опустилися. Дезіре не витримала і зітхнула.

- Гаразд. У мене в правій кишені. - Химерниця повернулася на лівий бік, щоб дати доступ дівчині до своєї правої кишені.

Жазель вклала туди своє перо і вийняла якусь колбу. Скляну. Але скло темне і нічого не розібрати, що там усередині. Дерев'яна корка трохи стирчала із пляшечки.

- Фарба для волосся. Вогняна. Виливаєш воду на волосся і намазуєш рідиною з пляшечки. - пояснила Дезіре. - Колись давно мені потрібно було фарбувати у такий колір волосся. У той період все складалося так успішно, що я з дурості вирішила, що вона приносить мені успіх. І носила із собою.

Клерк усміхнулася, міцно стиснувши пляшечку. Потім помістила її до кишені свого темного кітеля. Вона нахилилася обійнятися з Дезіре. І Химерниця, попередньо пирхнувши, відвернулася. Жазелізе стиснула зуби.

- Дякую! Я поверну, обіцяю!

Дезіре почула, як дівчина побігла. Ох, Жазелізе. Не варто обіцяти того, що не зможеш виконати.

Химерниця пролежала на ліжку ще кілька годин. Голова була вільна. Думки надовго не затримувалися. Ті, що залишалися, Дезіре швидко проганяла. Мало хто із будівельників зараз спав. Лише діти. Або ті, хто через роботу дуже втомився за день. Коли щоночі ворог напирає, тут особливо не до сну. Тому дівчині було не складно відшукати когось, хто б допоміг їй з плащем. Звичайно, довелося розповідати, що вона цілий день лежала і тепер ввечері хоче пройтися, адже ніяк не може заснути. Брехати Химерниці вміли добре. Кам'яне обличчя, здавалося, для цього й вигадане. Все вирішено. Справа за малим.