Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Вже за хвилину вона вийшла з дому. Направилася на п'ятий рубіж. Дорогою їй ніхто не зустрівся. Піднялася східцями. Пройшла стіною. Зупинилася біля того самого каменю, який ще вчора сюди перемістила. Мовчки постояла там якийсь час. Відійшла за десять кроків від нього. Повинно вистачити. Усього десять кроків. І все. Забуття. Жодних принижень. Жодних усміхнених співчутливими посмішками драйтлів. Вона більше ніколи не побачить батька. Це на краще. Вона не хотіла йому дивитися в очі і визнавати, що зазнала остаточної і нищівної поразки в житті, про що він завжди їй і торочив. Більше ніякої війни з амаліонами та граваліонами. Лише десять кроків відділяли її від забуття. Одне єдине місце у всій цій фортеці, де можна вибратися на край скелі, щоб кинутися вниз. Погано, що помре вона не одразу. Але інші способи здавались їй ще гіршими.

Дезіре набрала повітря у груди. Аби тільки вистачило сміливості. Вона постояла, кілька секунд важко дихаючи і збираючи думки докупи. Заплющила очі. А коли відкрила їх, то була сповнена рішучості. Останній глибокий вдих перед останнім забігом довжиною у життя. Короткий розбіг. Як і все її життя. Кінець зламаної долі.

Дезіре нахилила корпус уперед, відставляючи праву ногу трохи назад. Вона рвонула до скелі з усіх сил. І ледь зупинилася просто біля каменю. Довелося гальмувати так, щоб ще й у скелю не влипнути. Дівчина важко дихала. Щойно в думках вона наче пережила це падіння. Очі мокрі від сліз. Так, вона на стіні, але подумки вже зістрибнула з неї. Дезіре ногою скинула фіолетову ящірку, що розляглася грітися на камені, що не встиг охолонути. Встала рівно. Заплющила очі. Ще раз. Ще одна спроба. Вона відміряла десять кроків. Повні груди повітря. Розбіг.

Різке гальмування.

- Та що ти ніяк не заспокоїшся? - сердито кинула Дезіре.

Посковзнутися на ящірці зовсім не входило до її планів. Якби вона хотіла отримати нові травми, то просто зістрибнула б зі стіни головою вниз. Так, може, й досягла б своєї мети. А, може, залишилася б живою і зробила цим тільки гірше. Дівчина зітхнула, дивлячись на ящірку. Синю. Хм, а чи не була вона фіолетовою рівно хвилину тому? Яка різниця. Зараз із ящіркою потрібно розібратися раз і назавжди. Дезіре занесла ногу, щоб розтоптати її. Але не змогла. Якщо вона вирішила померти, то точно не варто прихоплювати з собою ні в чому невинну істоту. Нехай і дурну. Дівчина підставила носок лівої ноги ближче до ящірки. Потім одним рухом запустила її повітря над четвертим рубежем. Вона простежила за її польотом у ніч. Переконалася, що ящірка впала досить далеко. Або їй так здалося. Подивилася просто у небо. Її увагу привернули крики величезних птахів. Діадеми. Їхня бойова вдача була добре відома всім, хто хоч раз чув про них. Якщо таким судилося склювати її тіло… Що ж, це краще, ніж дочекатися, коли прийдуть амаліони. Дезіре зітхнула. І Єдність її смикнула знову подивитися на камінь. Ця шкідлива фіолетова ящірка знову грілася на теплому камені. Просто немає слів! Дезіре похитала головою і присіла до неї.

- Це мій камінь, подруго. - м'яко промовила дівчина. - Він уже зайнятий, розумієш? Знайди собі іншого. Дивись, скільки їх тут. Є більші. Тепліші. Або дрібніші. Тобі які більше подобаються?

- А я думав, що я дивний, якщо з нею розмовляю.

Дівчина різко обернулася. Висока людина. Або драйтл. Блідий чоловік. З чорним обведенням навколо очей. Волосся довге і розпатлане. Або в нього така зачіска. Дивна зачіска. Якщо вже Химерниця так говорить про волосся...

Місяць на секунду висвітлив її обличчя і на легенькому вітру сколихнулося волосся кольору інею.

Алхіміст був швидким. Що це могло означати? Тепер Поєднувач раз-по-раз переказував сам собі почуті раніше історії про Першого Алхіміста. Шукав у них підказки чи опис його сили. Адже, швидше за все, такі ж здібності мав і він. Був швидкий. Ніхто не міг наздогнати його. Що це означало? Як він пересувався? Чи це просто крилатий вираз? Історії розповідалися з вуст у вуста сотні тисяч разів. Кожен міг викинути якесь слово, а інше додати. Ні, з цим текстом нічого не вигадати. Навряд чи він зберігся у первозданному вигляді. Якщо такий взагалі був. Нема чого й думати над цим.

Алхіміст йшов кам'яною вулицею вгору. Краще поміркувати на інші теми. Наприклад, яка атака буде сьогодні? До якого рубежу дійде ворог? Що буде, коли він таки займе фортецю? Чи Максуд не дозволить цьому статися? Максуд - це сила, з якою варто зважати. Але у ворога є бог. Їм би меч роздобути. Напевно, ситуація трохи вирівнялася б тоді. Залишалося сподіватися, що група зможе дістатися поліота. І, що меч справді там. Занадто ризикована витівка. Але інші шляхи розвитку подій здавалися гіршими. Якщо спробувати роздобути той чорний меч, вони ризикували програти богу війну.

Звичайно, якби Поєднувач направив свою здатність на те, щоб битися з ворогом, то у захисників справи пішли б краще. Але він не міг цього зробити. Вбивати – не його це шлях. Колись давно з його милості мало не загинув великий птах. Діадема. Коли він прийшла до тями, хлопець був готовий його поцілувати. А потім йому довелося вбити двох людей. Хоч Химерницю йому зовсім не було шкода, але та подія залишила незабутній шрам на його душі. З тих пір він зарікся навмисно завдавати шкоди будь-кому. І вбив лише двох зубочисток, що самі напали на них із Іцуко на березі річки. Зараз він навіть думати не хотів про те, що перед ним постане схожий вибір.

- О, ти прийшов. Дивися, ми зібрали ще дві машини. - Йоші вже зустрічав його біля будівлі, яка підходила для їхньої роботи. - Останні дві зберемо, як тільки ти створиш необхідні деталі.

- Метал зібрали?

- Ще й як. Вибирай який хочеш. - показав будівельник на купу зброї всередині будівлі.

Алхімісту не було потреби ритися у зброї. Він чудово знав, що Йоші, з властивою йому скрупульозністю, давно вибрав лише найкращі зразки. Будівельники почали розбирати дві машини, що залишилися, щоб помістити туди деталі, що він створить. Як тільки піктограми закружляли в повітрі, всі будівельники тут же кинули всі свої справи. І так було щоразу, коли Поєднувач закликав до своєї здібності. Майстри просто стояли і мовчки дивилися на ці дивні сяючі і літаючі штуки.