Читати книгу - "Твори. Том 1"

до пані Онора, і… забудьте все це… Обіцяєте?

— Обіцяю.

Вона подала йому руку.

— Я вірю вам. Мені здається, що ви дуже чесний.

Вони пішли назад. Він узяв її на руки й переніс через струмок, як переносив торік Христіану. Христіана! Скільки разів ходив він з нею цією дорогою, коли кохав її! Дивуючись з переміни, що сталась в його душі, він думав: «Як швидко минула ця пристрасна любов!»

Шарлотта, поклавши палець на уста, шепнула:

— Пані Онора заснула, посидьмо тихенько.

Пані Онора й справді спала, прихилившись до сосни, прикривши хусточкою обличчя і склавши руки на животі. Вони сіли за кілька кроків і мовчали, щоб її не розбудити.

І тоді тиша в лісі стала така глибока, що починала гнітити їх. Чути було тільки, як по камінню дзюрчить струмок, злегенька шарудять дрібні комашки, майже непомітно гуде в повітрі мошва та шелестять, ворушачись в опалому листі, великі чорні жуки.

А де ж були Луїза і Гонтран? Що вони робили? Раптом здалека почулись їхні голоси; вони верталися. Пані Онора прокинулась і дуже здивувалась:

— То ви вже тут? Я й не чула, як ви підійшли!.. А тих знайшли?

Поль відповів:

— Он там вони. Йдуть.

Чути було сміх Гонтрана. І від того сміху Шарлотті стало легше на душі. А чому саме — вона не знала.

Незабаром вони з’явились. Гонтран майже біг, тягнучи за собою почервонілу дівчину. Він озвався ще здалеку, бо кортіло скоріше розповісти якусь історію.

— Знаєте, на кого ми натрапили?.. Ручаюся, не відгадаєте… На прекрасного доктора Мазеллі з дочкою знаменитого, як сказав би Віль, професора Клоша, гарненькою, рудоволосою вдовою… І ми застали… розумієте… застали… Він, ледащо, цілував її… Та ще й як!..

Пані Онора з гідністю урвала його надмірно веселу оповідь:

— О пане граф!.. Подумайте про дівчат!..

Гонтран низько вклонився:

— Ви, люба пані, маєте слушність, коли нагадуєте мені правила пристойності. Всі ваші зауваження справедливі.

Потім, щоб не повертатися разом, молоді люди попрощалися з дамами і пішли через ліс.

— Ну то як? — спитав Поль.

— Ну, я сказав їй, що кохаю її і буду щасливий одружитися з нею.

— А вона що сказала?

— Сказала з дуже милою розважливістю: «Це залежить від мого батька. Я відповім через нього».

— Що ж ти робитимеш?

— Доручу Андерматові бути моїм послом і негайно зробити офіційну пропозицію. А коли старий хитрун почне щось крутити, я скомпрометую дівчину поголоскою.

Андермат усе ще розмовляв з доктором Латоном на терасі казино; Гонтран перервав їхню розмову і зразу ж доповів зятеві про все.

Поль пішов по Ріомській дорозі. Йому треба було побути на самоті, бо всього його охопило хвилювання, що завжди опановує нас, коли зустрічаєш жінку, яку можеш покохати.

З якогось часу він, сам того не усвідомлюючи, підпадав свіжій і хвилюючій чарівності цієї покинутої дівчинки. Вона видавалася йому дуже милою, доброю, простою, щирою та наївною, і він спочатку перейнявся співчуттям до неї, тим лагідним співчуттям, що його завжди викликає у нас жіноче горе. Потім він почав частіше зустрічатися з нею, і в серці його проросло зернятко ніжності, яке жінки так легко сіють в нас і яке так буйно розростається.

І тепер, особливо в цю останню годину, він помічав, що його захопило й невідступно переслідує відчуття її близькості, навіть коли її не було, а це перша ознака кохання.

Ідучи дорогою, він згадував її очі, звук її голосу, її усмішку, сльози, ходу, навіть колір і шелест її сукні.

І думав собі: «Здається, я вскочив. Я знаю себе. Як це безглуздо! Найкраще було б мені, певно, повернутися до Парижа. Хай йому чорт, це ж дівчинка! Не можу ж я зробити її своєю коханкою».

Потім він починав думати про неї так, як думав рік тому про Христіану. Ця дівчина теж була зовсім не схожа на всіх тих жінок, яких він знав раніше, які народилися і виросли в місті, не схожа навіть на молодих дівчат, що з дитинства засвоїли від матерів чи від інших жінок кокетство. В ній не було нічого штучного, властивого жінкам, вихованим для спокуси, в її словах не було нічого завченого, в поведінці — нічого умовного, в погляді — нічого фальшивого.

Це не тільки була незаймана і чиста істота, вона походила з первісного середовища, й була справжньою дочкою землі перед тим, як стати жінкою міста.

Вдн намагався боротися з собою, не підкорятися її чарам, але скоро знову підпадав під них. В пам’яті виникали поетичні образи героїнь Вальтера Скотта, Діккенса та Жорж Санд, вони ще більше розпалювали його уяву, яку завжди збурювали жінки.

Гонтран говорив про нього: «Поль! Це ж необ’їжджений кінь, який несе на собі кохання. Тільки-но він скине одне, на нього одразу ж стрибає друге».

Та ось Бретіньї помітив, що вже вечоріє. Він довго ходив. І тепер вернувся назад.

Проходячи біля нової водолікарні, Поль побачив Андермата і обох Оріолів, які вимірювали та ділили виноградники, і з жестів зрозумів, що вони завзято сперечаються.

За годину Віль зайшов до вітальні, де зібралася вся сім’я і сказав маркізові:

— Любий тестю, повідомляю вас, що ваш син Гонтран через півтора-два місяці одружиться з панною Луїзою Оріоль.

Пан де Равенель був ошелешений:

— Гонтран? Що ви кажете?

— Кажу, що через півтора-два місяці він, з вашого дозволу, одружиться з панною Луїзою Оріоль, яка буде дуже багата.

Тоді маркіз сказав просто:

— Боже мій, якщо це йому подобається, то я не заперечую.

І банкір розповів, як він ходив до старого селянина.

Коли Гонтран сказав Андерматові, що дівчина згодна, він одразу ж вирішив дістати згоду виноградаря, поки той не придумав якихось нових хитрощів.

Побіг до нього; старий з великими зусиллями, з допомогою Колоса, саме лічив на пальцях і записував підрахунки на шматку засмальцьованого паперу.

Він підсів до них.

— Я б залюбки випив склянку вашого добрячого винця, — сказав.

І коли Жак приніс повний дзбан і склянки, Андермат запитав, чи повернулась панна Луїза, а потім попросив, щоб її покликали. Дівчина ввійшла, він підвівся, вклонився їй низько і промовив:

— Сподіваюсь, панно, що ви вважаєте мене за друга, якому можна все сказати. Так, правда ж? Так от, я маю вельми делікатне доручення, що стосується вас. Мій шурин, граф Рауль-Олів’є Гонтран де Равенель полюбив вас, за що я хвалю його, і доручив мені запитати вас при вашій родині, чи згодні ви стати його дружиною.

Захоплена зненацька, Луїза підвела збентежений погляд на батька. Старий Оріоль розгублено глянув на сина,