Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Метал вони збирали особливий. Алхіміст переробив усі пружини для всіх машин. Тепер вони стріляли ще далі. Також він вніс пропозицію щодо зміни їхньої конструкції. Будівельники дуже довго радилися. Звісно, ​​без нього. А потім вирішили прийняти редагування. Зараз він займався тим, що створював недостатні складні деталі, які теж було вирішено замінити більш стійкими. Така деталь на одній із машин зламалася під час випробувань. Новий матеріал показував неперевершені результати.

Роботи вистачило якраз до вечора. І ще десять хвилин лишилося, щоб трохи відпочити. Будівельники однією групою пішли вечеряти. Запрошували з собою й алхіміста, але Поєднувач був змушений відмовитися. Тому й залишився сам.

Порожня майстерня. Ряд машин стояли біля стіни. На столах розмістилися щити та мечі. Наступне, що майстри планували зробити, — це відтворити ту зброю, яка може захистити від Химерниць. Вони планували зробити близько ста щитів та таку ж кількість мечів. Поєднувач особисто стояв за цю ідею. Чим більше у людей засобів захисту від кровожерливих Химерниць, тим краще.

Алхіміст посидів у кімнаті, притулившись спиною до стіни. Жука сиділа на плечі. Вона ліниво потягалася і позіхнула. Він дивився на майстерню. Будівельники здорово тут усе організували. Навіть підвели воду, зробили раковини і щось подібне до ванни, де можна було обмивати важкі предмети, щоб не піднімати їх. Двері працювали на Аста. Поєднувачу теж видали ключ. Він бачив у справі майстрів. Напевно, не так багато людей бачили, як вони працюють. Тільки тепер алхіміст зрозумів, чому будівельники завжди закриваються у приміщенні. Таке зайвий раз не варто показувати нікому.

Поєднувач підвівся. У кімнаті стало темно. За десять хвилин вечір перетворився на ніч. Він вийшов із майстерні і зачинив за собою двері. Пішов до того кутка фортеці, де й було домовлено про зустріч. Жука перелізла з плеча до кишені. Коли він підходив до місця зустрічі, то помітив світлі очі у темряві. Спочатку він подумав, що це Химерниця. Але ж ні. Тільки зблизька можна було розглянути легке свічення. Або сяйво.

- Привіт, алхімісте.

Знайомий голос. Військовий. Твердий та гучний. Чемпіон. Той, з яким вони прийшли сюди.

- Румадеу, вітаю тебе. Не знав, що у чемпіонів світяться очі.

- Вони не світяться. Вони відлякують пітьму. Світлі очі, розумієш? - запитав чемпіон.

Власне кажучи, алхіміст не зовсім зрозумів, про що йому казав драйтл, але вважав за правильне кивнути. Почулися тихі голоси. До них хтось підходив. Алхіміст роззявив рота, коли зрозумів, що ще й коней ведуть. Він абсолютно не чув стукоту їх копит. Поки група збиралася, він оглянув ноги тварин. Кожне копито обв'язане. Правильно, щоб менше шуму вони видавали, поки пересуватимуться по скелі. Хоча шум — не найстрашніше, коли ти спробуєш провести коней через скелю.

- Про них не турбуйся. - пролунав спокійний голос за плечем у Поєднувача. - Вони пройдуть.

Напевно, заклинач. Алхіміст кивнув і відійшов від коней.

- Ну, і де ваш чемпіон? - жіночий голос. - Цей, чи що? Чемпіони нині не ті. Чуєш, хлопчику, коли я чхатиму, ти тримайся за щось важке, щоб тебе не здуло, добре?

- А ти хто така? На Химерниць не схожа, вони ж красиві. - відповів Румадеу. - На драйтла теж – вони сильні. Людинина, чи що?

- Зараз я тобі…

- Ейр, заспокойся! Я тут головна. Всім наказано мене слухати! Зрозуміло? - Жазель підвищила голос. - Ще раз питаю, це всім ясно? Ви оглухли?

- Ні. - відповіли разом чемпіон та сабазадонка.

- Ні, не зрозуміло? - запитала клерк.

- Ні, не оглухли. - відповіла Ейр.

Жазель стиснула зуби:

- Я все ще не впевнена, що твоя присутність тут – така вже потреба.

- Так завжди. - сказав чемпіон. - Воїн гарний, а місця чомусь ніде йому немає. Ні Максуду не потрібний, ні людям. І у групі не потрібен.

- Тобі ж краще знати. Адже це тебе виперли з чемпіонів! - огризнулася Ейр.

- Замовкніть обоє! Швидко! Інакше я відправлю одного скакуна назад, а ви поскачете удвох на одному коні! - Жазель ще сильніше підняла голос. - Хоч це вам зрозуміло? І повірте, я піду на такий крок, якщо ви двоє сперечатиметеся зі мною або сваритиметеся одне з одним. Зрозуміло? Ви два ідіоти, раз ставите свої чвари вище порятунку життів усіх, хто зараз тут перебуває. Максуду потрібен меч. І ми його здобудемо. Сподіваюся, це вам зрозуміло. Якщо серед вас є віслюки і тугодуми, прошу таких залишитися.

Амайанта б нею пишалася. Жазель зачекала ще секунду.

- Я тут головна, всім ясно? Не чую відповіді.

Довелося почекати з хвилину, поки кожен із членів команди не видав звук, який вона змогла б прийняти за згоду.

- Я тобі ножа взяла. - Ейр простягла маленьку зброю в піхвах командиру. - Якщо, не дай Звід, залишишся одна з цим чемпіоном, тримайся за руків’я.

Румадеу закліпав очима.

- Я тобі потім щось подарую, щоб ти... е... - хотів не відставати чемпіон.

Ейр хитро посміхнулася до чемпіона і сказала Жазель:

- А якщо ти йому захочеш щось подарувати у відповідь, то подаруй шматочок мізків. Свинячих, телячих, все одно краще, ніж ті, що в нього зараз.

Чемпіон зробив крок уперед, і командир стала між ними.

- Ейр, ще слово і, клянуся Зводом, ти залишишся у фортеці. Румадеу, не обов'язково відповідати на всі її шпильки. Все, висуваємось.

Алхіміст посміхнувся. Наскільки він пам'ятав, Ейр не мала йти в групі. Значить, щось змусило їх передумати. Група все одно залишалася не численною, такою буде легко діяти потай. А зайвий меч ніколи не завадить. Хоч він і не бачив її в справі, але якщо сам Максуд наполягав на її перебуванні в групі, значить, вона того вартувала.

Поєднувач викликав піктограми. І з не прихованою насолодою спостерігав за тим, як вони крутяться і світяться у повітрі.

- Ого. - сказала Ейр. - Давай краще прямо через табір амаліонів, там нас хоч менше ворогів помітить.