Читати книгу - "Ім’я вітру"

Це було страшно, але це минулося. Коли я оговтався, Елодіна вже не було.

Розділ вісімдесят п’ятий

Руки проти мене

Сіммон і Вілем провели мене до моєї кімнати в шинку «В Анкера», де я звалився в ліжко й провів вісімнадцять годин за дверима сну. Прокинувшись наступного дня, я почувався напрочуд добре, зважаючи на те, що спав я одягненим, а мій сечовий міхур, здавалося, розтягнувся до розмірів солодкої дині.

Удача всміхнулася мені, давши мені досить часу, щоб поїсти й помитися, перш ніж мене відшукав один із Джемісонових попихачів. Мене хотіли бачити в Залі Майстрів. Я мав за півгодини опинитися на рогах.

Ми з Емброузом стояли перед столом майстрів. Він звинуватив мене у зловживанні. Я помстився, звинувативши його в крадіжці, знищенні власності та поведінці, не гідній члена Аркануму. Побувавши на рогах минулого разу, я ознайомився з «Рерум Кодекс», офіційними правилами Університету. Я вже прочитав їх двічі, щоб точно знати, як тут усе відбувається. Я знав їх як свої п’ять пальців.

На жаль, це означало, що я достеменно знав, у яку халепу вскочив. Звинувачення в зловживанні було серйозним. Якби мене визнали винним у навмисному заподіянні шкоди Емброузу, мене б відшмагали й відрахували з Університету.

У тому, що я нашкодив Емброузу, сумніватися не доводилося. Він був весь у синцях і шкутильгав. Його чоло прикрашало кричущо-червоне садно. Ще він був у лубку, але я практично не сумнівався, що це — лише театральщина, до якої він додумався сам.

Та от біда: я поняття зеленого не мав, що насправді сталося. Мені не випала нагода з кимось поговорити. Чи бодай подякувати Елодінові за те, що він учора допоміг мені в Кілвіновій майстерні.

Майстри дозволили висловитися кожному з нас. Емброуз поводився зразково: якщо вже говорив, то говорив дуже ввічливо. За якийсь час я здогадався, що він став таким млявим через надто щедру дозу знеболювального. Завдяки його скляним очам я здогадувався, що це був лауданум.

— Розгляньмо скарги в порядку тяжкості, — промовив Ректор після того, як ми розповіли кожен свою історію.

Майстер Гемм ворухнув рукою, і Ректор кивнув, дозволяючи йому заговорити.

— Перш ніж проголосувати, треба скоротити кількість звинувачень, — сказав Гемм. — Скарги е’ліра Квоута є тавтологічними. Не можна звинуватити студента і в крадіжці, і в знищенні однієї й тієї ж власності. Або одне, або інше.

— Чому ви це кажете, майстре? — ввічливо запитав я.

— Крадіжка неможлива без володіння чужою власністю, — розважливо пояснив Гемм. — Як людина може володіти тим, що знищила? Треба скасувати.

Ректор поглянув на мене.

— Е’ліре Квоуте, чи бажаєте ви скасувати одну зі своїх скарг?

— Ні, пане.

— Тоді я вимагаю проголосувати щодо скасування звинувачення в крадіжці, — промовив Гемм.

Ректор зиркнув на Гемма, мовчки дорікаючи йому за те, що він заговорив поза чергою, і знову повернувся до мене.

— Е’ліре, упертість перед обличчям розважливості не заслуговує на похвалу, а майстер Гемм висуває переконливі аргументи.

— Майстер Гемм висуває хибні аргументи, — спокійно проказав я. — Крадіжка неможлива без заволодіння чужою власністю. Просто смішно думати, ніби знищити вкрадене не можна.

Тут я побачив, як кілька майстрів закивали, але Гемм правив своєї.

— Майстре Лоррен, яким є покарання за крадіжку?

— Студентові завдають не більше двох ударів одинарним батогом по спині, — продекламував Лоррен. — Також він зобов’язаний повернути власність або сплатити її вартість і штраф у розмірі одного срібного таланта.

— А покарання за знищення власності?

— Студент зобов’язаний оплатити заміну або ремонт власності.

— Бачите? — заговорив Гемм. — Є ймовірність, що йому доведеться сплатити за одну лютню двічі. Це несправедливо. Так його буде двічі покарано за одне й те саме.

— Ні, майстре Гемм, — втрутився я. — Так його було б покарано за крадіжку та за знищення власності. — Ректор зиркнув на мене так, як зиркнув на Гемма за те, що він заговорив поза чергою, але я не здався. — Якби я позичив йому свою лютню, а він її розбив, це було б одне. Якби він украв її й залишив неушкодженою, це було б інше. Ні про те, ні про інше не йдеться. Тут і перше, і друге.

Ректор постукав кісточками пальців по столу, щоб нас утихомирити.

— Отже, ви не скасуєте одне зі звинувачень?

— Ні.

Гемм підняв руку й дістав дозвіл висловитися.

— Вимагаю проголосувати щодо скасування звинувачення в крадіжці.

— Усі за? — стомлено вимовив Ректор. Гемм підняв руку. Брандер, Мандраґ і Лоррен теж. — П’ять з половиною проти чотирьох. Скарга залишається чинною.

Доки ніхто не встиг сповільнити хід справ, Ректор повів далі.

— Хто вважає ре’лара Емброуза винним у знищенні власності? — руки підняли всі, крім Гемма й Брандера. Ректор поглянув на мене. — Скільки ви заплатили за лютню?

— Дев’ять талантів і шість, — збрехав я, знаючи, що це — розумна ціна.

Тут Емброуз стрепенувся.

— Тю на тебе. Ти ніколи в житті не тримав у руках десять талантів.

Почувши недоречну репліку, Ректор невдоволено постукав кісточками пальців. Але тут попросив слова, піднявши руку, Брандер.

— Ре’лар Емброуз справді зробив цікаве зауваження. Звідки в студента, що прийшов до нас злидарем, такі гроші?

Кілька майстрів задумливо подивилися на мене. Я опустив погляд, наче знітившись.

— Виграв у кутики, шановне панство.

Залунало веселе буркотіння. Елодін голосно розсміявся. Ректор постукав по столу.

— Оштрафувати ре’лара Емброуза на дев’ять талантів і шість. Чи виступає хтось із майстрів проти цього заходу?

Гемм підняв руку — марно.

— Повернімося до скарги на крадіжку. Бажана кількість ударів?

— Жодного, — відповів я. Дехто підняв брови.

— Хто вважає ре’лара Емброуза винним у крадіжці? — промовив Ректор. Рук не підняли Гемм, Брандер і Лоррен. — Оштрафувати ре’лара Емброуза на десять талантів і шість. Чи виступає хтось із майстрів проти цього заходу?

Гемм надувся й цього разу не став підіймати руку.

Ректор зробив глибокий вдих і стрімко видихнув.

— Майстре-Архівісте, яким є покарання за поведінку, не гідну члена Аркануму?

— Залежно від тяжкості скарги студента можна оштрафувати, відшмагати батогами, тимчасово виключити з Аркануму або відрахувати з Університету, — спокійно проказав Лоррен.

— Бажане покарання?

— Тимчасове виключення з Аркануму, — відповів я так, наче це було абсолютно розважливо.

Емброуз зірвався.

— Що?! — вражено перепитав він і повернувся до мене.

Подав голос Гемм.

— Гермо, це перетворюється на абсурд.

Ректор дещо докірливо глянув на мене.

— Боюся, я змушений погодитися з майстром Геммом, е’ліре Квоуте. Я не схильний вважати це підставою для тимчасового виключення.

— Я протестую, — вимовив я, намагаючись застосувати свій дар переконання повною мірою. — Подумайте-но над тим, що почули. Емброуз лише через