Читати книгу - "Сповідь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Приблизно того ж часу в мене зав’язалося інше знайомство, але спочатку тільки шляхом листування, з якимсь Лальо з Німа; він написав мені з Парижа, просячи прислати йому мій портрет у профіль. За його словами, він був йому потрібний для мого мармурового бюсту, який він замовив Ле Муану для своєї бібліотеки. Якщо це були лестощі, придумані для того, щоб задобрити мене, то вони вдалися якнайкраще. Я вирішив, що людина, яка захотіла мати у себе в бібліотеці мій мармуровий бюст, наповнена моїми книгами, а отже, і моїми принципами, і що вона любить мене, бо її душа співзвучна моїй. Звичайно, така думка не могла не спокусити мене. Згодом я познайомився з паном Лальо. Я побачив, що він дуже радий зробити мені якомога більше дрібних послуг і якомога більше втручатися в мої справи, але сумніваюся, щоб хоч одна з моїх праць була серед тих небагатьох книжок, які він прочитав у своєму житті. Не знаю навіть, чи є у нього бібліотека і чи має він потребу в чомусь подібному. Що ж до бюста, то Лальо задовольнився поганим глиняним зліпком, зробленим Ле Муаном, з якого він велів вигравіювати огидний портрет, який усе-таки вважається моїм, наче й справді має зі мною якусь схожість.
Єдиним французом, що відвідував мене, як мені здавалося, з цікавості до мене і до моїх творів, був молодий офіцер лімузинського полку на прізвище Сег’є де Сен-Бріссон, який красувався і тепер ще красується у Парижі і в світі завдяки приємним талантам і претензією на дотепність. Він приїхав до мене в Монморансі тієї зими, що передувала моїй катастрофі. Він сподобався мені жвавістю своїх почуттів. Потім він писав мені в Мотьє, і чи то він хотів полестити мені, чи то йому справді закрутив голову «Еміль», тільки він повідомив, що залишає службу, щоб жити незалежно, і вчиться столярного ремесла. У нього був старший брат, капітан того ж полку, у ньому мати душі не чула. Ця жінка, будучи великою святенницею і підпавши під вплив якогось ханжі абата, дуже погано ставилася до свого молодшого сина, звинувачуючи його в безбожництві і навіть у смертному гріху – знайомстві зі мною. Ці сварки спонукали молодого офіцера порвати з матір’ю і влаштуватися так, як я сказав вище, і все це для того, щоб стати маленьким Емілем.
Наляканий такою стрімкістю, я поспішив написати йому, щоб змусити його відмовитися від цього рішення, і вклав у свої докази всю силу переконання, на яку тільки був здатний. Вони подіяли. Він згадав про свої обов’язки щодо матері і взяв назад прохання про відставку з рук полковника, яке той розсудливо притримав, аби дати молодому офіцеру час схаменутися. Вилікувавшись від одного безумства, він упав в інше, яке мене не так здивувало, але теж не сподобалося: він став письменником. Він випустив одну за одною дві чи три брошури, що виявили деяку його обдарованість, але я не можу собі дорікнути, що роздавав йому з цього приводу особливі похвали, які заохочували б його продовжувати подібну кар’єру.
Через деякий час він приїхав до мене, і ми зробили разом паломництво на острів Сен-П’єр. У дорозі він тримався якось інакше, ніж в Монморансі. У ньому було щось неприродне; спочатку це не надто мене вразило, але згодом часто згадувалось. Він відвідав мене ще раз в готелі «Сен-Сімон», коли я був проїздом у Парижі дорогою до Англії. Тут я дізнався те, про що він не говорив мені раніше: що він обертався серед вищого світу і досить часто бачився з пані де Люксембурґ. Коли я жив у Трі, він не давав про себе ніяких звісток і нічого мені не переказував через свою родичку мадемуазель Сег’є, яка була моєю сусідкою, але ніколи не виявляла до мене прихильності. Одне слово, захоплення де Сен-Бріссоном закінчилося так само раптово, як і знайомство з Фенсом, але останній нічим не був мені зобов’язаний, тоді як Сен-Бріссон був мені зобов’язаний, якщо тільки дурниці, які я перешкодив йому зробити, не були грою з його боку, що, по суті, легко могло бути.
Із Женеви теж приїжджало до мене чимало народу. Делюки – батько і син – по черзі змусили мене бути доглядальником біля свого ліжка: батько захворів у дорозі, а син уже був хворий, вирушаючи із Женеви; обидва приїхали до мене видужувати. Пастори, родичі, святенники, різні пройдисвіти наїжджали то із Женеви, то зі Швейцарії не для того, щоб захоплюватися мною чи висміювати мене, як відвідувачі з Франції, а щоб лаяти і повчати. Єдиний, хто мені був приємний, це Мульту, що приїхав до мене на три-чотири дні, і я дуже хотів би затримати його на довший час. А найчастіше приходив і набридав найбільше пан д’Івернуа, женевський торговець, родом з Франції і родич генерального прокурора в Невшателі. Цей пан д’Івернуа приїжджав двічі на рік із Женеви до Мотьє тільки для того, щоб побачитися зі мною, проводив зі мною кілька днів поспіль, з ранку до вечора, супроводжував мене на всіх прогулянках, привозив мені купу всіляких подарунків, втирався проти моєї волі до мене в довіру, стромляв носа в усі мої справи, незважаючи на те, що між нами не було нічого спільного ні в думках, ні в смаках, ні в почуттях, ні в знаннях. Не думаю, щоб він за все своє життя прочитав до кінця хоч якусь книжку, і сумніваюся, щоб він знав, про що писав я сам. Коли я почав збирати гербарій, він плентався за мною на ботанічні екскурсії, не маючи найменшого потягу до цього заняття. У нього навіть вистачило мужності провести наодинці зі мною аж три доби в харчевні в Гумуа, звідки я сподівався вижити його нудьгою і давши йому зрозуміти, як він мені набрид. Але мені не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.