Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Глава 44.1

***

 

Хальвард вислухав трохи плутані пояснення бен Рушді зі стриманою зацікавленістю. Гість хвилювався і здавався абсолютно щирим, та й відомостям Малкона, переданим через провожатих, повірили всі. 

— Я благаю вас про милосердя, — Мушарафф притиснув руки до серця. — Розумію, що ви маєте право гніватися на імператора, та нехай ваша лють не впаде на голову його дружини й сина. Запевняю, що ясновельможна пані та юний Аділь не мають відношення до рішень і вчинків пана Сабіра. Вони не є загрозою ні вам, ні жителям Недоре та Міати, бо по суті є мимовільними заручниками чужих прагнень. Зараз смерть підкралася до них на відстань витягнутої руки, і я не знаю, як це виправити. Але, можливо, знаєте ви?

— Не можу нічого гарантувати, шановний, — Хальвард здавався непохитно спокійним. — У мене немає звички підіймати руку на жінок і дітей. Та магії темряви немає ходу за стіни міста, а ризикувати своїми людьми заради порятунку спадкоємця Сабіра — це, вибачте, занадто. Втім, якщо Дармсуд впаде, а я залишуся живий, то ясновельможна пані та її син опиняться під моїм захистом. Звісно, тільки якщо визнають моє право на це заступництво, — прозвучало більш ніж двозначно. 

— З мого боку було б неприпустимою зухвалістю вимагати від вас більшого, — Мушарафф нервово смикнув кінчик бороди й вклонився. — На знак подяки можу лише пообіцяти, що я сам і всі мої знання та зв'язки будуть до ваших послуг, щойно ви цього забажаєте.

— Матиму на увазі, але навряд чи в цьому виникне необхідність. Що стосується вашої подальшої долі: ви можете залишитися моїм гостем тут або ж вирушити в Нісса-Шин й чекати на закінчення війни у фортеці.

— Моє серце все ще у Дармсуді, — відповів бен Рушді. — Я б хотів залишитися з військами та повернутися до рідної домівки так швидко, як це буде можливо. 

— Що думаєш про це? — звернувся Хальвард до Ульфа, щойно Мушараффа вивели на вулицю.

— Що доля ясновельможної пані — не наша турбота, — досить різко озвався Чорний Вовк. — У будь-якому разі, звідси ми навряд чи можемо щось зробити, та й не впевнений, що повинні. Колись давно ти вже піддався жалю до представників роду Фарріт, і до чого це призвело? Можливо, варто довести почате до кінця.

— Сама по собі Арселія — не загроза, тут работоргівець має рацію, — правитель кинув короткий погляд на Йорунн. — Та доля хлопчика викликає в мене більше запитань, ніж відповідей. З іншого боку, бен Рушді не збрехав жодним словом. Він щиро вірить у те, що каже, а отже, у нас може виявитися на одного несподіваного союзника більше.

— Щось не хочу я так ризикувати. А ти?

— Не знаю, скоріше просто не відкидаю цю можливість остаточно. Але поки ми не взяли місто, усе це не має значення. До речі, є ще щось, варте уваги?  

— Малкон пише, що зараз у нього вистачить сил, щоб у разі гострої потреби затіяти смуту всередині міських стін, — Ульф сів на край столу й недбало покрутив у руках згорнутий у тугий рулон лист свого підлеглого. — Це може стати в пригоді під час штурму. Звичайно, немає нічого менш надійного, ніж гнів або прихильність натовпу. Але підіймати народ потрібно не раніше, ніж ми підійдемо до воріт Дармсуда. А ми поки стоїмо на місці, і перед нами — величезне військо.

— Не таке вже й величезне, — Хальвард підійшов до розкладеної на столі мапи. — Учора повернулися наші розвідники, вони принесли дані про чисельність і становище армії імператора. Бадр Зойра зібрав чи не три чверті тих, хто відступив після бою в горах, — Хальвард розставив по карті маленькі червоні прапорці. — У нього шість великих каготів* піхоти: важкі щитоносці, лучники та прості мечники, два великі каготи легкої кінноти, один малий кагот — важкої, ще близько трьох манітів місцевого ополчення, здебільшого ремісники й селяни без належної підготовки. Дорогу на Хьортен блокують ще два малих каготи важкоозброєних піших: щитоносців та списників. Вони, найімовірніше, в бій не вступлять, бо мають прикривати правий фланг Бадра й не дозволити можливому підкріпленню з Міати пройти перевали. Однак ми повинні пам'ятати про них, щоб не отримати важкий удар у спину.

------------------

* Значення термінів: 

контурс — 10 осіб 

цинтар — 100 осіб, 10 контурсів 

маніт — 200 осіб, 2 цинтари 

кагот великий і кагот малий — 1000 і 400 осіб, 5 і 2 маніти відповідно. 

------------------

— Я ніколи не була по цей бік гір, та два малих каготи — це не дуже багато. Як вони можуть стати серйозною перешкодою? — Йорунн уважно вивчала карту. — Хіба що тут дуже круті схили.

— Майже такі самі, як і на тій дорозі, яку ми минули після Нісса-Шин,  — пояснив Ульф й указав пальцем на невеличку ущелину. — Але ось тут — міст. Утримати його може навіть сотня підготовлених бійців. Це зручна дорога для гінців, торговців чи мандрівників, але пастка для будь-якої армії. 

— О, це значно звужує простір для маневру. Я так розумію, на нашому напрямку мостів немає?

— Жодного, а ближче до розвилки місцевість стає рівнинною. Ліворуч від тракту, — Хальвард вказав на долину, що глибоко прорізала гірські відроги, — уже немає різких скель, тільки пологі схили та яри. Праворуч починаються оброблені поля. У кількох гонах на захід тягнуться річкові розливи. Влітку води мало, але земля все одно нерівна, є кілька озер, дрібні болота і стариці, обходити які довелося б не менше двох днів під пильними поглядами розвідників Бадра Зойри. Ми будемо беззахисними, як миша посеред тронної зали. Тож бій відбудеться тут, на тракті близько перехрестя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍